Жан-Клод Кар’єр - Не сподівайтеся позбутися книжок

Ж.-К.К.:Хочу повернутися до наших бібліотек. Можливо, у вас був подібний досвід. Дуже часто мені траплялося зайти в кімнату, де в мене стоять книжки, аби просто на них подивитися — жодної з них я й не торкався. Так я відчуваю щось таке, що не можу описати. Загадкове та водночас заспокійливе. Коли я займався школою кіно і телебачення Femis та дізнався, що Жан-Люк Годар шукає місце для роботи в Парижі, то ми дозволили йому зайняти приміщення в нашій школі, але з вимогою взяти до себе на стажування кількох студентів на етапі монтування стрічки. Отже, він попрацював над фільмом, зйомки закінчено, і Годар на етажерках розставив різнокольорові коробки з різними епізодами. Перед тим, як почати монтаж, він багато днів сидів перед бобінами, не відкриваючи їх. І то не було грою на публіку. Він сидів сам. Дивився на коробки. Я час до часу заходив подивитися, як він. Він був там, можливо, намагався щось згадати, шукав чи то впорядкованості, чи то натхнення.

У.Е.:Цей досвід доступний не лише тим, у кого вдома є багато книжок або бобін, як у вашому прикладі. Такий самий досвід можна пережити в громадській бібліотеці чи у великій книгарні. Хто з нас не вдовольнився нюханням книжок, які ось стоять на полицях, але нам не належать? Роздивлятися книжки, витягаючи знання з цього споглядання. Всі непрочитані книжки ніби щось обіцяють. Саме тому причиною для оптимізму є той факт, що все більше людей мають доступ до споглядання великої кількості книг одразу. Коли я був малим, книгарня була темним і незатишним місцем. Ви заходили, одягнений у чорне чоловік запитував, що вам потрібно. Він був таким страшним, що навіть не виникало думок побути в книгарні трохи довше. Ще ніколи в історії цивілізацій не було так багато книгарень, як сьогодні, і всі вони — гарні, світлі, в них можна гуляти, гортати книжки, робити свої відкриття на кожному з трьох-чотирьох поверхів, як у французьких книгарнях Fnac чи італійських Feltrinelli. Щоразу, як я навідуюсь у подібну книгарню, виявляю, що в ній — багато молодих людей. Я повторюю собі, що вони не обов'язково прийшли туди купити книжку чи бодай почитати. Але достатньо погортати книжку, кинувши оком на останню сторінку обкладинки. Ми так само дуже багато про що дізналися з читання простих анотацій. Дуже просто заперечити, що на шість мільярдів людей не так і багато припадає тих, хто читає. Але коли я був дитиною, нас на планеті було всього два мільярди, і книгарні стояли порожні. Здається, в наші дні відсоток покращився.

Ж.-Ф. де Т.: Але ви вже сказали, що надмір інформації в інтернеті може призвести до появи шести мільярдів енциклопедій, і це буде непродуктивно…

У.Е.:Все ж таки є різниця між «в міру» запамороченням у добрій книгарні та безкінечним запамороченням інтернету.

Ж.-Ф. де Т.: Ми говорили про «релігії Книги», що сакралізували книжки. Книга стане головним першоджерелом, яке слугуватиме забороні всіх книжок, які віддалятимуться від описаних у Книзі цінностей. Мені здається, що ця розмова потребує згадки про «Пекло» наших бібліотек, тобто про місце, де складали книжки, що їх, навіть якщо і не спалювали, треба було тримати подалі від випадкових читачів.

Ж.-К.К.:Є різні способи взятися за цю тему. Я, наприклад, відкрив не без здивування, що у всій іспанській літературі не було жодного еротичного тексту аж до другої половини XX століття. Таке собі порожнисте «Пекло».

У.Е.:Але в них є найгірше богохульство, яке я навіть не наважуюся тут процитувати.

Ж.-К.К.:Так, але жодного еротичного тексту. Один мій іспанський друг розказував, що якось чи то в шістдесятих, чи то в сімдесятих роках приятель показав, що в «Дон Кіхоті» пишуть про tetas, тобто про цицьки. Тогочасного іспанського хлопчика тоді могла здивувати і навіть довести до збудження поява слова «tetas» у Сервантеса. Крім цього, більше прикладів невідомо. Нема навіть сороміцьких солдатських пісень. Всі великі французькі письменники написали чимало порнографічних текстів — від Рабле до Аполлінера. Але не іспанські письменники. Інквізиції в Іспанії справді вдалося вичистити словник, задушити слова — якщо вже не вдалося задушити явище. Навіть «Мистецтво кохання» Овідія довго було заборонене. Це особливо дивно з огляду на те, що деякі латинські автори, що писали такого роду літературу, були іспанського походження. Наприклад, Марціал був із Калатаюда.

У.Е.:Існували і більш відверті, з погляду ставлення до сексу, цивілізації. Ви ж бачили фрески Помпеї або індійські скульптури. Були доволі вільні часи в добу Відродження, але в період Контрреформації почали одягати навіть скульптури Мікеланджело. Цікавішою ситуація в добу Середньовіччя. Офіційне мистецтво було дуже ханжеським і благочестивим, але поруч із ним існувала ціла лавина непристойностей у фольклорі та поезії вагантів…