Душан Гамшик - Бомба для Гейдріха

Авжеж, авжеж. Як казав пан полковник, кожен служить батьківщині, як може.

Восьмого березня 1939 року (президент Бенеш у цей час був рантьє і читав в американських університетах лекції про демократію) полковник Моравець одержав повідомлення, яке вивело його з рівноваги. Він залишив про нього письмове свідчення, яке дає нам можливість уявити собі бурхливий хід подій тих кількох днів, які аж ніяк не належать до славних сторінок чехословацької історії.

«Агентурним шляхом», «з винятково добре поінформованого джерела», що «виключає будь-яку можливість помилки чи навмисної провокації» (напевне, йдеться про Пауля Тюммеля) він довідався про акцію, яку невдовзі підтвердили й інші інформаційні джерела: 15 березня гітлерівська Німеччина готується остаточно покінчити з чехословацькою незалежністю і окупувати територію республіки.

Моравець негайно доповів про це начальникові генерального штабу, членові уряду генералу Фіалі.

А генерал Фіала? У нього затремтіли руки, і він, запинаючись, пробурмотів, що не може сам доповісти таке уряду, хай Моравець піде разом з ним…

Так ми потрапляємо на засідання ради міністрів. Люди, що їм було довірено керівництво державою, вислухують, яка доля чекає на цю державу. Вислухали і…

Але надамо слово документам.

«Хвальковський сказав: Пане полковнику, я знаю, що ви добрий інформатор і прийшли сюди з добрими намірами. Але на цей раз ваші агенти принесли вам справжнісіньку вигадку. Коли б щось подібне мало статися, то в першу чергу про це мусив би знати я, міністр закордонних справ. Заспокойтесь і надалі приносьте нам кращі вісті, ніж ці, які могли б викликати неспокій і паніку серед населення».

Пани з головного штабу дістали дозвіл іти.

А в головному штабі?

Перший заступник начальника, генерал Міклік захотів перш за все віч-на-віч конфіденціально поговорити з Моравцем. Може, він хоче дати йому таємні вказівки, важливі інструкції, або запропонувати зробити якийсь сміливий крок? Про що думає пан генерал у ці вирішальні хвилини?

Генерал тягне Моравця в темний куток коридору й шепоче йому:

— Брате полковнику, я прошу в тебе поради. Я маю на книжці шість тисяч крон, як ти гадаєш, краще їх взяти, чи можна залишити на книжці?

Моравець також подбав про себе. Після неприємної аудієнції в раді міністрів до нього завітав майор Гібсон, офіцер зв'язку англійської таємної служби. Цей бездоганно вдягнений джентльмен має честь висунути одну пропозицію, а саме: англійська таємна служба, «будучи вкрай зацікавленою в тому, щоб чехословацька інформаційна служба мала умови для праці й після окупації ЧСР», пропонує Моравцеві «гостинність і умови для дальшої антинімецької діяльності».

Обидва офіцери дуже швидко порозумілися. І хоч ніхто з них не прохопився про це ані слівцем, обидва добре розуміють, що Моравця, який і раніше підтримував таємні зв'язки з англійцями, з цієї хвилини офіційно куплено і він переходить до них на службу.

Пани розсортовують папери й таємний архів інформаційного відділу чехословацького головного штабу, все найважливіше складають у скрині й відвозять їх на схов до британського посольства.

14 березня на ружинському аеродромі приземлюється англійський літак. Десять чоловіків у цивільному одязі й з великими валізами в руках роздивляються довкола і якусь хвилину стоять. Після того як запечатані скрині навантажено в літак, вони теж сідають туди. Пропелери вже гудуть, а один з чоловіків ще виходить з літака й нервово поглядає в бік малого будиночка аеровокзалу. Нікого ніде не видно. Тоді він швидко збігає по східцях нагору, дверцята клацають, літак вирулює, відривається від землі й бере курс на захід.

В літаку сидять майор Гібсон, полковник Моравець і десять інших чоловіків. Ці десятеро — добірні офіцери інформаційної служби, необхідні для зв'язку й використання антинімецької мережі чехословацької служби. Власне кажучи, віднині — британської таємної служби.

А що наші Кубіш і Габчик?

Вони ще не знають один одного, хоч доля їхня однакова. Як і інші, ганьбу капітуляції й окупації вони переживали, як свою власну ганьбу. І, як і інші, вирішили: «Жити тут далі? Ні, ми мусимо боротися. Кажуть, що за кордоном формується чехословацька армія». Як і тисячі інших хлопців, вони тікають за кордон. В рюкзаці за спиною лежать найнеобхідніші речі і якийсь харч на пару днів, що мама встигла зібрати на дорогу. Перейти треба через кілька кордонів. Біля Острави переходили тисячі людей, кордон тоді ще не охоронявся так пильно, як пізніше. Там через кордон переводила молода дівчина в білому светрі: щовечора ходила в поле з іншим хлопцем, обійнявшись з ним, а додому поверталася сама. Коли проходив патруль, вона шепотіла: