Душан Гамшик: Бомба для Гейдріха

Промова наближається до кінця.

І останнє, панове: я мовчки, без будь-яких докорів відпущу кожного, хто чесно й одверто скаже мені у вічі: «Те, що ти наказав, я не можу вчинити. Будь ласка, відпусти мене додому». Але я нещадно покараю кожного, хто під час моєї діяльності в Празі або після мого від'їзду звідси порушуватиме ці вказівки або не буде керуватися ними.

Ні, в залі ніхто не підвівся. Ніхто не сказав Гейдріхові: я відмовляюся брати участь у злочині й повертаюся додому. Всі одностайними оплесками вітають накази начальника служби державної безпеки і нового протектора.

Стенографістка згортає запис похмурих таємниць державної ваги, виголошених зі сцени її паном. Завтра вона передрукує цю стенограму на машинці, і з грифом «Державна таємниця» папери помандрують у сейф.

(Щоб згодом, пожовкнувши після двадцятирічного перебування під замком, знову з'явитися на світ і дати свідчення).

О сьомій годині вечора імперський протектор Гейдріх гасить лампу на своєму робочому столі в залі південного крила Граду. Розсунувши темні штори, дивиться з вікна вниз. Сонце зайшло, і над Прагою западають сутінки. Небосхил, мов багнетами, наїжився стовежими дахами. З вікна Граду чоловік намагається проникнути пильним поглядом туди, де не видно ані промінчика світла. «Чи здогадуються ті, внизу, яку я приготував їм долю?»

На відстані пострілу з гвинтівки од Граду, в пітьмі, на занедбаній терасі Ледебур-зького саду, стоїть чоловік, про якого Гейдріх нічого не знає. Хоча віддав би дуже багато, щоб про нього довідатись. Чоловік, який вийшов прогулятися із свого таємного сховища в кімнаті Ледебурзького палацу, подихати вечірнім повітрям, знає про Гейдріха. В цьому одна з найважливіших відмінностей між цими людьми.

Чоловік, що стоїть нагорі, тримає в своїх руках стотисячний апарат поліції.

Чоловік, що стоїть унизу, тримає в своїх руках кільце стотисячного ланцюгу бійців. Він — один з вогників, що їх марно шукає Гейдріх, вдивляючись у темне місто. Цей чоловік є найзапеклішим ворогом есесівського намісника. Проте коли б він мав при собі гвинтівку, то чи вистрелив би у вікно вгорі, навіть якби був упевнений, що влучить? Навряд, бо він твердо переконаний, що Гейдріхи приходять і відходять. Що найздібніший генерал був би безсилий, якби не спирався на політичну систему, лад. Соціальний лад, який породжує Гейдріхів і дає їм можливість вершити свою криваву справу. Фашизм — ось найголовніший ворог, якого треба розчавити, розбити вщент. Проти нього веде боротьбу не на життя, а на смерть чоловік, що стоїть унизу, і стотисячний ланцюг його товаришів.

Чоловік, що стоїть угорі, застосовує в боротьбі брутальне насильство, кривавий терор, підлу підступність.

Чоловік, що стоїть унизу, бореться передусім силою ідей.

Обергрупенфюрер військ СС, генерал поліції й імперський протектор Гейдріх загине, не перемігши.

Робітник-взуттєвик Ян Зіка, організатор і керівник Другого нелегального Центрального комітету Комуністичної партії Чехословаччини, загине як боєць внаслідок подій, пов’язаних з замахом на Гейдріха. Але справа його переможе.

Таких вогників, що освітлюють людям дорогу в пітьмі окупації, багато.

Один з них горить на віллі в Збраславі, де один з найбільших письменників своєї доби пише «Картини з історії чеського народу». Щоб надихнути народ гордістю і вірою у власні сили. В кінці першої книги він наводить притчу про сільського князя: «В неволі час минає дуже повільно. В ярмі думка кружляє навколо невтішних подій, і кожний спогад повертається до людини знову і знову… Але палке бажання — немов човник в руках ткача і немов меч, що і в мріях визволяє поневолену землю».

Твір Владіслава Ванчури залишиться недописаним. Але меч з його руки не випаде, коли смерть есесівського верховоди на празькій бруківці буде змиватися рікою чеської крові.

З невеличкого віконця будинку № 2 по вулиці За Возовною на Панкраці і зараз, у сутінках, на обрії видно силует затемнених Градчан. Учитель Горак, як називає себе він тепер і як своєю ж рукою записав до особистого посвідчення, відступив од вікна. У нього темні вуса і борода. Коли виходить на вулицю, то надягає окуляри в металевій оправі. Але зараз вони йому не потрібні. Він засвічує маленьку настільну лампу й сідає за рукопис.

Політичний памфлет під назвою «За двома зайцями» чекає закінчення, в ньому йдеться про актуальне питання. Памфлет невдовзі має бути надрукований у нелегальній комуністичній газеті, яку редагує тепер учитель.