Микола Руденко - Слідами космічної катастрофи

Станемо на їхню точку зору в тому розумінні, що маса розпорошеної матерії протягом мільйонів років зменшувалася дуже повільно і цього зменшення можна не брати до уваги. І хоча факти (наприклад, вигляд Місяця) суперечать цьому, — припустимо, що це так. Але де ж тоді зникло 0,9 її матерії?…

Може бути два основних варіанти в напрямах сили вибуху: в напрямку руху планети і проти її руху. Варіантів, звичайно, могло бути більше: під тим чи іншим кутом в кожному з цих напрямів. Але розглянемо тільки основні. При цьому умовимося, що вибух у глибоких надрах кори — це могутній удар на всій планетній кулі.

Для ілюстрації наведемо такий приклад. Ми взяли звичайну більярдну кулю і висвердлили в ній заглибину. Потім у цю заглибину поклали заряд, який має вибухнути. Отвір закрили щільно й міцно. Тепер ми з силою покотили кулю по рівній поверхні і зірвали заряд. Природно, після вибуху напрям руху нашої кулі повинен змінитися залежно від того, з якого боку лежав заряд у момент вибуху.

Перший варіант: заряд лежав на тому боці кулі, куди спрямовано її рух. Припустимо 0,3 кулі роздріблено на невеличкі осколки. Куди полетіли осколки? Вони ще з більшою швидкістю, ніж рухалася наша куля, відлетіли в бік її руху. А 0,7 кулі, тобто основна її маса, була загальмована силою вибуху й закрутилася на місці, як дзига.

Другий варіант: заряд лежав з протилежного боку. Тоді 0,3 маси у вигляді дрібних осколків викинуто вибухом проти руху кулі. Далеко назад осколки не могли відлетіти. Зате основна маса дістала додаткове прискорення і полетіла вперед з блискавичною швидкістю…

Звичайно, малоймовірно, щоб заряд у момент вибуху містився саме в точці, яка відповідає лінії руху, — більш імовірно, що заряд буде під якимось кутом до цієї лінії. Це надасть рухові деякого відхилення — куля покотиться вперед не по прямій, а під кутом…

Звісна річ, планета — це не більярдна куля. Вона рухається по своїй орбіті з швидкістю, яка вимірюється десятками кілометрів на секунду. І коли проти її руху спрямувати сильний вибух, який має нібито загальмувати її рух, вона не зупиниться і не закрутиться дзиґою. Вона просто вибухне. І навіть не вибухне — вона розіб’ється об цей велетенський вибух. Якась частина її маси (нехай ті ж 0,3) дістане додаткове прискорення і назавжди вийде за межі Сонячної системи або на її далекі околиці. Решта маси (0,7) буде розкидана вибухом так, як розкидані астероїди і метеорний пил.

Якщо вибух величезної сили спрямувати не проти руху планети, а в напрямі її руху, то буде загальмована й розкидана менша її частина (0,3), а основна маса дістане додаткове прискорення, ступінь якого залежатиме від сили вибуху.

Те, що якась частина матерії ніби гальмується вибухом, допомагає зрозуміти, чому найкрупніші осколки планети схрещують свої орбіти в точці, де мала міститись планета. Осколки схрещують свої орбіти там, де вони були загальмовані вибухом, спрямованим проти їхнього руху, коли вони перебували в складі планети-матері. Вибух назавжди змінив шляхи їхнього руху. Але в них є одна спільна точка, звідки вони почали свої нові шляхи, — точка схрещення.

Та чи можна припустити, що навіть такій величезній масі (0,7 маси Землі) можна надати прискорення, яке викине її з власної орбіти, й планета піде гуляти невідомими шляхами, лишивши в межах орбіти лише обрубаний вибухом астероїдний хвіст? У попередньому розділі вже говорилося, що вчений із світовим ім’ям В. Г. Фесенков припустив можливість такої прогулянки навіть без будь-яких очевидних причин. Інший видатний вчений І. І. Путилін припустив загадкове прискорення в обертанні планети, що, на його думку, призвело до катастрофи.

Поговоримо про маленьку одиницю матерії — атом. Як у випадку з Арізонським кратером і цирками Місяця, так і тут можна твердити — атом відрізняється від Сонячної системи тільки розмірами. (Цілком буквально цього розуміти не можна — кількісні зміни визначають і зміни якісні).

Людям Землі надто важко уявити, що вони живуть лише на електроні, який обертається навколо атомного ядра, — Сонця. Але для всесвіту, навіть для нашої галактики, Сонце разом з усіма планетами є не що інше як атом.

І все ж таки нам набагато легше уявити виліт із атома якогось невидимого електрона, ніж під впливом прискорюючих сил виліт величезної планети з Сонячної системи. Проте матерія живе за своїми власними законами, які не залежать від нашого способу мислення. Вона вимагає, щоб ми своє мислення підпорядковували законам її руху.