Коллектив авторов - «10 успішних українських брендів»

2012 року семеро акторок театру «ДАХ» під керівництвом Троїцького створили ще один колектив — фрік-кабаре «Dakh Daughters». Гурт раптово став відомим після появи на ютубі відеокліпу «Rozy/Donbass». Їхня музика часом ще більш незвичайна, як у «ДахиБрахи», а сценічний образ — епатажний. Дівчата виходять на сцену в химерних сукнях, з не менш химерними зачісками й кілограмами гриму на обличчі. А завершують концерт, як правило, уже в трико. Виступ «Dakh Daughters» неможливо описати словами. Цей драйв на межі театру й музики, а іноді й легкого божевілля, треба самому побачити й почути — обов’язково наживо.

Я чую не ноти, а світ, який ми створюємо.

Влад Троїцький, хоча й не музикант, але створює музику «ДахиБрахи» та «Dakh Daughters» разом із учасниками гуртів. Тут він себе називає «фінальним дегустатором». «У мене нема музичної освіти, і я не знаю нот, але чую музику дещо інакше, аніж професійні музиканти. Я чую не ноти, а світ, який ми створюємо, — пояснює режисер. — У дівчат є ідеї, вони їх приносять, і ми разом працюємо. Слухаю із заплющеними очима, кажу: давайте ось тут так і так. У мене настільки вже відпрацьовані ці формулювання: тут тихіше, тут вище, тут гостріше візьми, тут давайте тишу послухаємо, що ми добре одне одного розуміємо».

Восени 2007 року ЦСМ «ДАХ» спільно з культурно-мистецьким та музейним комплексом «Мистецький Арсенал», запустив Перший міжнародний фестиваль мистецтв «ГогольFEST». Ідея Троїцького полягала в тому, щоби створити потужну подію, яка б об’єднувала різні види мистецтва й одночасно стала освітнім майданчиком.

Фестиваль стартував як приватна ініціатива Троїцького й на його особисті, а також меценатські кошти.

Три роки поспіль фестиваль проходив у Мистецькому Арсеналі. 2010 року його провели на території кіностудії імені Олександра Довженка, а наступного року не проводили через брак грошей. Однак 2012 року фестиваль відродився й проходить щорічно. Локації проведення змінювалися досить часто. З 2012 по 2014 рік — це була територія колишнього Експериментально-механічного заводу на Видубичах. 2015 року «ГогольFEST» перебрався на територію ВДНГ, 2016 — до «Арт-заводу “Платформа”» на Лівому березі.

Традиційно на «ГогольFESTі» представлені театр, музика, візуальне мистецтво, література, кіно, програма для дітей. Зайве перелічувати його учасників за всі роки, простіше було б пошукати, кого з провідних українських митців там не було. Надто великі списки й закордонних гостей. З іншого боку, «ГогольFEST» став творчою лабораторією і для самого Влада Троїцького. Саме на фестивалі в 2014 режисер уперше показав частину свого чергового експерименту — імпровізаційної опери на основі шекспірівського «Коріолана». Музику створили чи, точніше сказати, «наімпровізували» самі виконавці. Влад Троїцький виконував уже звичну роль «дегустатора». Результат не зовсім вписується у звичний формат опери, зате він дав початок формації «NOVA OPERA», з якою 2015 року Троїцький поставив оперу «IYOV» (композитори: Роман Григорів, Ілля Разумейко) за біблійним сюжетом. На «ГогольFESTі» 2016 року світ побачила опера-цирк «Вавилон» від тієї ж команди, але це, як то кажуть, уже зовсім інша історія.

— Владиславе, що Ви робили до того, як почався театр «ДАХ»?

— Хлопчиком я займався наукою. Закінчив Фізико-математичний інтернат при Київському державному університеті, потім КПІ, потім аспірантуру там-таки. Серйозний був чоловік, працював із мікрохвильовою технікою. Театром, природно, ніколи займатися не хотів. Щоправда, за студентства ми робили перформанси, як це тепер називається. Грали дурня. Щось типу КВК, але й не КВК насправді, а такі собі гепенінги. Формували довкола себе мистецьке середовище. Тому й невипадково, що ми з Олегом Скрипкою були в одній кімнаті в гуртожитку.

У 85-му році ми зі Скрипочкою зважилися навчитися брейк-дансу й пішли в студію пластичної імпровізації. Брейк-данс танцювати ми так і не навчилися, але навчилися рухатись. Керівник тієї студії, Анатолій Черков, перший зробив ін’єкцію, заразив тією бацилою, що театр — це може бути щось дивовижне, може змінювати життя. Там я відкрив зовсім інший світ театру, світ Някрошюса, Гротовського, Васільєва.

— Коли Ви прийшли в театр, то відразу взялися за режисуру?

— Я починав як режисер і актор, грав у своїх-таки виставах. Практично відразу зробив окремий проект, що називався «За зачиненими дверима» (як однойменна п’єса Ж.-П. Сартра). Спочатку студія Черкова розташовувалася на Михайлівському провулку, 13 у Києві, там були й мої постановки. Потім ще кілька років ми грали в музеї Марії Заньковецької. З часом почали навіть гастролювати.