Коллектив авторов - «10 успішних українських брендів»

Ти бачиш тільки результат і не розумієш, як іде процес, як вибудовуються стосунки з акторами. Тоді ми запросили Володимира Оглобліна, щоби він був у нас майстром. Я переконаний, що вчитися можна тільки на реальних виставах, що треба відразу працювати, а не якось там вчитися плавати, а вже потім налити води в басейн».

Вчитися можна тільки на реальних виставах, що треба відразу працювати, а не якось там вчитися плавати, а вже потім налити води в басейн.

Володимир Оглоблін — один із найзначніших українських режисерів другої половини ХХ століття. Свого часу працював у багатьох театрах, серед яких київські академічні імені Івана Франка, імені Лесі Українки, Молодий театр, Харківський академічний драмтеатр імені Тараса Шевченка та ін. На рахунку Оглобліна як вистави, що стали історією українського театру («Король Лір», для прикладу), так і 26 заборонених за радянських часів постановок. Коли Троїцький умовив Оглобліна попрацювати разом, останньому вже було 80. У «ДАХу» з любов’ю називали його «Дідом». І хоч як це не дивно, Дід і молодь добре поладнали. Наприкінці життя Оглоблін, котрий раніше ставив у найбільших театрах країни, згадував роботу з «ДАХом», як один із найцікавіших, найпродуктивніших своїх творчих періодів. Саме в цей час він поставив свою неперевершену «Вассу Желєзнову» за п’єсою Максима Горького. «Тоді йому вдалося повернувся до студійності, — розповідає Влад Троїцький, — до розуміння любителя. Не з точки зору «непрофесіонал», а йдеться про базове розуміння, про людину, яка любить».

Із «ДАХом» Володимир Оглоблін був до кінця свого життя, до 2005 року. Він став першим режисером театру й найбільшим учителем для його колективу, чи, краще сказати, «сім’ї».

Завдяки Оглобліну Троїцький познайомився з мовою реалістичного театру, власне, системою Станіславського. Та молодий режисер розумів, що не можна обмежуватися одним лише напрямком, і почав формувати акторсько-режисерську школу на основі зовсім різних театральних мов. Провів 1994 року фестиваль «Школа». «Це був прообраз «Гогольфесту», — згадує Троїцький, — бо там був і театр, і кіно, лекції, майстер-класи, виставки. Простір мистецтва має бути універсальним, а не вузькоспеціалізованим. Я це інтуїтивно тоді розумів, а країна цього не помітила взагалі».

Пізніше Влад Троїцький дійшов висновку, що десять днів насичення протягом фестивалю — це добре, але недостатньо. Значно краще, якби вдалося робити не воркшопи, а щось на зразок стажування, коли б майстер приїздив на місяць і працював би з акторами над виставою. Троїцький запрошував провідних тогочасних режисерів України та Росії. До бази Оглобліна долучалися школи театру тексту Ігоря Лисова, інтелектуальної буфонади Валерія Більченка, містерії Бориса Юхананова, нульового ритуалу KLIMа (Володимира Клименка). «Усі почали розуміти, що театр — це не одна методика, — пояснює Троїцький, — а щоразу стикаєшся з матеріалом і вибираєш техніку, з якою працюватимеш».

Особливо плідною вийшла співпраця з KLIMом. Недаремно в медіа його часто називають улюбленим драматургом Троїцького. Результатом їхньої спільної роботи стали спектаклі за п’єсами KLIMа «Дівчинка з сірниками», цикл «Сім днів з Ідіотом» за мотивами роману Достоєвського та інші. KLIM також драматург значно новіших вистав театру — «Собачої будки» та «Вія».

Від початку «ДАХ» був геть не схожий на інші київські театри, і не лише спектаклями. До стелі прикріплені стільці, вхід лише у змінному взутті. Глядацький зал усього на 45 місць. Перший десяток років — безкоштовний вхід. Щоб прийти на виставу, потрібно було просто зателефонувати й записатися. Охочих платити не бракувало, «ДАХ» завжди мав публіку, але такою була позиція Владислава Троїцького. Зрештою, її довелося переглянути.

Запитую Троїцького, як усе ж таки «ДАХ» давав собі раду з грошима. Історія тут доволі складна. Після двох років із «ДАХом», 1996-го, Владислав зрозумів, що не хоче більше займатися бізнесом. Став міноритарним акціонером у кількох компаніях. Відійшов від керівництва й втручався тільки тоді, коли в компаній виникали серйозні проблеми. Режисер каже, що тепер у бізнесі він хтось на кшталт кризового менеджера. Вивільнивши час, цілком зайнявся театром. Але «ДАХ», зрозуміло, не приносив грошей, і люди, які грали в театрі, теж заробляли іншими способами. За словами Троїцького, ніхто нічого не отримував і не платив.

У такому режимі театр проіснував до 2005 року.

Ніхто нічого не отримував і не платив. У такому режимі театр проіснував до 2005 року.