Олег Криштопа - Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни

— Скажем так: мы вступили в войну два года назад. Вот у меня в группе было всего две разгрузки — у меня и у моего зама. Все остальные были с подсумками. Потом, в процессе, мы на волонтерские деньги обули, одели, закупили нам всё необходимое снаряжение. Очень многие вещи до сих пор закупают волонтеры. К примеру, та форма одежды и то снаряжение, которое мы имеем на данный момент, не отвечают даже минимальным требованиям. Если мы упустим вопрос с формой одежды и обратимся к снаряжению, то, скажем так, разгрузочные системы, кобуры, пистолетные рукоятья, ремни и так далее — список можно перечислять очень долго — это то, чего не хватает.

Але якщо потрібні берци та камуфляж волонтери спецназу діставали, то, приміром, той же тепловізор, вартість якого близько 50 тисяч гривень, — це розкіш, добре, якщо привозили один. Хоча для виконання спецзавдань така техніка потрібна кожному спецпризначенцю. Вона ж нині в дефіциті навіть на найгарячіших ділянках фронту. Це тобі не американська армія, зітхає боєць.

— Если мы обратимся к опыту наших западных товарищей, тех же американцев, то там каждый боец имеет прибор ночного видения. Каждый! Тепловизоры, средства радиоразведки, средства связи… Это крайне важные элементы, которые мы если и имеем, то точно не в том объеме, в котором они должны быть.

Аналогічна ситуація зі зброєю. Приставка «спец» на війні геть не означала, що у цих військових була краща чи новіша зброя, ніж та, яку отримував на руки рядовий український боєць. І якщо з автоматами та кулеметами Калашникова специ ще мирилися, снайперські гвинтівки не витримувати жодної критики. Гвинтівка Драгунова розробки кінця 50-х — початку 60-х років аж ніяк не могла дорівнювати тим, що використовували і використовують озброєні Росією бойовики. До речі, нині, за останніми даними з фронту, їхня улюблена зброя на всіх без винятку ділянках фронту — снайперська гвинтівка калібром 12,7.

Одну з таких — АСВК (армійська снайперська гвинтівка крупнокаліберна) — у Росії розробили ще 2004-го року на заводі Дегтярьова. На озброєння російської армії ця гвинтівка потрапила 2013-го — за рік до війни на Донбасі.

Нині ж, за два роки протистояння на сході, для ар­мійсько­го спецназу придбали частину необхідної зброї. Але — лише частину і врізнобій, наголошує спецпризначенець.

— Самые большие проблемы — с бесшумным оружием, со специальным оружием и снайперским. Мы все прекрасно понимаем, что снайперская винтовка Драгунова для спецназа уже устарела, все мы прекрасно понимаем, что АКМ (автомат Калашникова модернізований. — Ред .) с ПВС (монокулярна система нічного бачення. — Ред .) как бесшумное оружие для спецназа устарело. Сейчас в частях есть винтовки новые, закупленные. Есть кое-что, что пришло от государства, но у нас нет единого стандарта и унификации. И это уже не проблема руководства, командования или денег. Это проблема учебного центра.

А з навчальним центром у спецназу великі проблеми. До осені 2013-го бійців військ спеціального призначення готував єдиний в країні 50-й навчальний загін у Кіровограді — у місті, де базується штаб 3-го окремого полку спеціального призначення. Випадково чи ні, але за кілька місяців до захоплення Криму, восени 2013-го, цей центр закрили. Відтоді він так і не відновив роботи. Наче в країні немає війни.

Бійців останнім часом якщо і готували, то невеликими групами і врізнобій. Приміром, у листопаді на військовому полігоні у Хмельницькому український спецназ тренували американські інструктори. Частині «молодих» навички передають досвідчені колеги, які і навчалися за стандартами, і на війні свою роботу зробити встигли. Але проблема, кажуть військові, залишається. Єдиної системи підготовки бійців-­спецпризначенців немає і досі, невесело констатує мій співрозмовник, який свої знання здобував ще в Кіровограді — у тому самому єдиному навчальному центрі спецназу.

— Существует разница между ускоренной подготовкой военного времени и подготовкой мирного времени. Когда человек после учебного заведения попадает в боевое подразделение и в мирное время планово занимается подготовкой, выполняет какие-то учебные боевые задачи, участвует в учениях, соревнованиях, он получает опыт. И этот опыт он потом может применить на войне. И чем больше этот опыт, тем лучше.

— А скільки потрібно часу, щоб підготувати повноцінного боєздатного, готового до реального протистояння з ворогом спецпризначенця?

— Минимум 5 лет подготовки. В режиме вот этой так называемой гибридной войны — меньше. Но при условии, что тренировать людей будут в едином учебном центре. И по единой системе.