Олег Криштопа - Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни

Ми сидимо на набережній Балаклави, заходить сонце, грає так звана жива музика. Щось російське. Даємо музиканту гроші і просимо українське. Потім ще. І ще. І ще. Нарешті його репертуар вичерпано, але він гарячково згадує українські пісні.

…Що сьогодні з Вадимом Махном, я не знаю. Упевнений: усе має бути гаразд.

P. S. Криме, до побачення

Наприкінці березня 2014-го рештки українських військових частин обеззброєними і знекровленими (у кількісному сенсі) залишали Крим. Півострів став закритим для мене й мільйонів українців. Через геополітичне та історичне божевілля одного диктатора.

Можливо, це станеться, хоча не через місяць чи два і навіть не за рік-два, але я впевнений, що зможу знову повернутися на цей прекрасний шматок світу, який стане частиною України. Не тому, що в України є якісь історичні претензії на Крим — зовсім ні, як не може бути їх і в Росії чи в жодної іншої держави у світі. Просто тому, що значна частина кримчан — і найкращих — вважає Крим Україною. Своєю батьківщиною. Мовчазна ж більшість хоче просто нормального життя, яке можливе у поки що ідилічному мирному майбутті.

У березні 2014-го РФ почала в Україні операцію під умовною назвою «Русская весна». По суті — гібридну війну. Задум полягав у тому, щоб дестабілізувати обстановку в більшості регіонів півдня і сходу, розколоти країну або й встановити у столиці власну маріонеткову владу. Відновити Російську імперію, яку в Кремлі не уявляють без України вже сотні років. У хід пішли спочатку загони неонацистів із суміжних з Україною російських регіонів і російські патріоти в Україні — так звана п’ята колона. Задіяні були й відставні офіцери російської армії та спецслужб, які жили в Україні й очікували на час Х. Масові акції супроводжувалися потужною пропагандою про українських фашистів у Києві і Львові, про загрозу життю усіх, хто розмовляє російською мовою.

Першого березня в Донецьку під обладміністрацією мітинг. Там зранку зібралося понад 5 тисяч мітингувальників, які намагалися прорватися до будівлі. Проте їм не вдалося. Протестувальники зірвали з флагштоку український прапор і встановили там російський. Водночас кількатисячний натовп вимагав від губернатора не коритися новій владі та закликав провести референдум щодо федералізації регіону. Відбуваються «вибори» «народного губернатора». Ним стає до того нікому невідомий Павло Губарєв. У минулому член неонацистської проросійської організації, а також організатор масових заходів, тамада, «Дід Мороз».

Депутати Донецької міської ради ініціюють проведення референдуму щодо федералізації регіону.

У Миколаєві кілька тисяч осіб виходять на мітинг. Вимагають відділити Миколаївщину, Херсонщину та Одесу від України, створивши нове федеральне утворення. Стає відомо про план дестабілізації України, розроблений у Кремлі, під кодовою назвою «Русская весна».

Існування плану підтверджують події в Харкові. Натовп під російськими лозунгами атакує приміщення Харківської ОДА і захоплює його.

У Херсоні такий самий мітинг. Людей мало. Близько 400 осіб. Проти «насилля і фашизму». За «об’єднання з Білоруссю і Росією».

П’ятого березня під приводом виявлення вибухового пристрою в будівлі міліція очистила будівлю Донецької обласної адміністрації від протестувальників, над будівлею знову був вивішений український прапор. До 16:00 під адміністрацією зібралося близько 5—7 тисяч мітингувальників — прихильників референдуму, серед яких, зокрема, були присутні активісти «Народного ополчения Донбасса», «Русского блока» і провокатори з Росії (з-поміж них і колишній лідер ультраправої організації «Щит Москви» Олексій Худяков). У той же час на площі Свободи почався мітинг прихильників єдності України, що зібрав близько 7—10 тисяч мітингувальників. Через деякий час після початку мітингу під будівлею обласної адміністрації мітингувальники, очолювані Губарєвим, почали штурм будівлі, відбулися сутички з працівниками внутрішніх військ і міліції, що охороняли будівлю. Унаслідок зіткнень з міліцією прихильники референдуму знову зайняли будівлю ОДА й вивісили над нею російський прапор.

Після захоплення будівлі ОДА проросійські сили розділилися. Близько кількох сотень із них підтримали Павла Губарєва і пішли захоплювати будівлю Головного управління казначейства по Донецькій області. Спочатку вони помилково прибули до будівлі Фінансової інспекції, а далі, дійшовши до необхідної будівлі, почали її блокаду. У той же час інша група, що налічувала близько 1500 проросійських активістів, рушила в бік площі Свободи, де розпочала бійку з прихильниками єдності України. Частина прихильників референдуму (близько 200 осіб) залишилася в будівлі ОДА.