Олег Криштопа - Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни

Здесь есть возможность читать онлайн «Олег Криштопа - Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2016, Издательство: FLC, 2016, Жанр: nonf_all, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Це — спроба розповісти про те, що зазвичай залишається за кадром телевізійних репортажів, нагадати не лише про війну, а й про тих, чиї імена ніколи не прозвучать в ефірі та не з’являться на сторінках газетної хроніки, — живих і загиблих воїнів неоголошеної війни, що не народилися героями, але стали ними… За кожною подією цієї війни, яку колись осмислять військові аналітики й стратеги — Кримом весни 2014-го й Донецьком, горою Карачун і ДАП, Іловайськом і Дебальцевим, — сотні життів її безпосередніх учасників: живих, які особисто розкажуть про себе на цих сторінках, та мертвих, голосом яких стануть їхні рідні й бойові побратими. Подвиг льотчиків із бригади морської авіації в Новофедорівці, що вивели з Криму унікальну військову техніку, персональна інформаційна війна, яку розпочав проти Росії ще на початку 2000-х нагля- дач українського маяка у Форосі, історії донецьких ультрас, із яких утворився добровольчий батальйон «Донбас»… Та інший бік цієї війни — політичні й фінансові оборудки й те, що називають «небойовими втратами». Без міфологізації, без танців на кістках у цій книжці — розповіді тих, хто зробив достатньо для України, аби бути нарешті почутим.

Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Підходимо до передової. Володя показує посадку за кілометр звідси, звідки зазвичай «працює» ворог. А я краєм ока помічаю зенітку, закопану в землю й накриту зеленим плащем.

— Цим відповідаєте? — киваю на зенітний комплект.

— Буває, цим, буває, з кулемета їх гатимо. А коли геть близько підповзають, то наші снайпери працюють.

Він розмовляє суржиком, а за типовими формами інфінітивів — -ть заміть -ти — неважко здогадатися, що родом Володя з Київщини. Мешкає боєць в місті Обухів, що неподалік столиці. Мобілізували його весною 2015-го, а на фронт у складі 14-ї бригади потрапив восени. На самісіньку передову.

— Ну, так получилось, — знизує Володя плечима. До свого місця служби він ставиться філософськи. — Ми не одні такі. Комусь більше повезло. А нам — так. Але ж треба стоять. Від цього нікуди не дінешся.

— А не шкодуєте, що не потрапили на другу лінію оборони? У той же Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ?

— Ні. Краще тут. Тут легше. Тут просто знаєш свою роботу. Відстояв, прийшов, помінявся, відпочиваєш. Через сутки знов заступив, знов пішов на позицію. У нас усе чітко, і кожен своє місце знає.

Десь ліворуч від нас розпочинається стрілянина. Спершу чути автоматні черги, потім — кулеметні, далі гупає щось серйозніше.

— Міна. «Васільок». 82-й калібр, — спокійно коментує Володимир.

— І далеко це?

— Та в кілометрі звідси. Сусідів наших «перевіряють».

— То це що, вже почалося?

— Та ні, то вони лише розминаються, — іронічно посміхається боєць.

До війни Володя займався абсолютно мирною справою — працював машиністом на обухівському заводі. Виробляв картонні упаковки для різного роду товарів.

— От думали, що потрапите з такою професією на фронт?

— Єслі чесно — ніколи в житті. Ніколи не думав, що я попаду другий раз в армію, візьму автомат в руки і ще й буду в когось стріляти. Ніколи не думав. Ну, ніхто тут не думав про це. Заставило життя. Потрібно ж це комусь робити. Багато відкосило, канєшно. Їм теж привіт. Хай готовляться мінять нас. Але багато і пішло. Ті хлопці, які не забоялися, пішли. Як то кажуть — не заховалися за жінчині спідниці й не сидять удома. Комусь це треба робити рано чи пізно. Бо всі в ній живемо — в цій країні.

Серед улюблених пояснень тих, хто косить від мобілізації, — малі діти. У Володі їх двоє. Одному майже шість. Другому немає ще й двох років.

— А як звати?

— Старшого Владік звати. А меншого — Артем. Кстаті, балакать тільки навчився. Я ще навіть і не бачив і не чув, — важко і з жалем зітхає боєць. Тут, на фронті, бійці особливо гостро переживають усе те, що відбувається у них вдома і… без них.

— А що, по телефону з вами не розмовляє?

— По телефону він стісняється, — згадавши про родину, боєць розчулюється, і Володині блакитні очі наповнюються вологою. Він, соромлячись, їх опускає долу. А я, щоб не бентежити його ще більше, роблю вигляд, що уважно оглядаю околиці, які контролюють терористи. За кілька хвилин ми знову продовжуємо розмову.

— А дружині, певне, важко з двома малими дітьми на руках?

— Канєшно, тяжко. Вони ж хлопці — не слухаються часто. Тому треба те, тому — те. Малому все ж цікаво зараз — лізе кругом, заважає мамі. То вона вже по телефону, буває, кричить: «Все вже надоїло, давай, приїжджай додому по­швидше». А я кажу: «Я ж не винуватий. Нічого, приїду скоро».

Ми топчемося на роздоріжжі. Дорога прямо веде до Донецька. Та, що праворуч, — до Красногорівки. Місто звідси видно неозброєним оком. Але в Красногорівку нам поки що не треба. А вперед — не можна. «Там уже працюють ворожі снайпери», — попереджає боєць. Та й випадкова граната, запущена бойовиками, може зачепити осколками.

— А як дружина вас відпустила? Не було проблем, сварок?

— Вона дуже переживала у перші дні. Коли я отримав повістку, коли збирався, відїжджав. А потім якось змирилася. Часом каже: «Ну, ти ж сам пішов».

— А коли це так вона каже? Ви що, скаржитеся їй?

— Нє, ну, буває, дзвоню, кажу їй: «Ой, капець, спати хочу дуже». Бо ми ж через сутки тут заступаємо, не висипаємося. І це все напруження довкола. Стрілянина. Боїшся проґавити щось, постійно вглядаєшся в цю темряву, не спиш. А вона каже: «Ти ж сам захотів». Ну да, це правда. Я нікуди від армії не тікав. Прийшла повістка — пішов. Усе. Добровільно.

— От ви кажете: «вглядаєшся». А що, у вас тепловізорів немає?

— Які тепловізори? У нас їх тут один на весь фланг. У сусідів. От коли є підозри, що хтось повзе, їм дзвонимо — просимо помогти — подивитися. А так — нє, у нас немає.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни»

Обсуждение, отзывы о книге «Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x