Олег Криштопа - Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни

— Там можно было во взаимодействии с ВСУ проводить какие-то контрмеры, контратаки, уничтожать артиллерию, но все до последнего топтались на месте, Генштаб не принимал никакого решения. Гелетей кричал в трубку: «Держитесь, у вас всё есть!» На самом деле у нас ничего не было, артиллерию от нас отвели, БК заканчивались, на руках были только автоматы и гранатометы.

Через подвійне оточення Іловайська російськими військами допомоги зовні можна було не чекати. Резервні підрозділи 51-ї й 92-ї механізованих бригад, які йшли на підмогу, прорватися через позиції противника не змогли. Але про це оточені противником добровольці дізналися вже згодом. На той момент — 28 серпня — захоплені в потрійне кільце бійці та їхнє керівництво дістали запрошення на перемовини.

— Мы вернулись как раз с разведвыхода, я спустился в штаб и в этот момент услышал по рации, по закрытому каналу разведки, приглашение выйти на переговоры. Полковник, который командовал разведкой, с удивлением спросил: «Вы кто? Обозначьтесь».

Там с усмешкой ему ответили: «Мы — противоборствующая сторона».

Потом, правда, тот, кто вышел на связь, признался, что он майор ВС РФ. Сказал: у вас есть пленные, у нас есть пленные, давайте как-то договариваться об обмене, надо разговаривать. И вот с этого момента пошел диалог.

Упродовж діалогу, згадує Дмитро, українське командування з’ясувало, що їхні рації росіяни слухають уже давно. І що розташування та переміщення українських сил, як і їхня кількість в Іловайську, для російської армії давно не таємниця.

— На вопрос Хомчака: «Как вы вышли на закрытый канал?» — они со смехом ответили: — Мы вас слушаем с момента вашего захода сюда. Все ваши телефонные переговоры, всю вашу радиосвязь мы отлично слышим и знаем, что вы делаете. Знаем, сколько вас, сколько у вас техники, сколько потерь и так далее.

Такими ж смішними, на перший погляд, були й вимоги росіян: вихід з Іловайська так званим «зеленим коридором» пішки — без автомобілів і військової техніки. Це тоді, як до найближчих позицій українських військ було близько 40 кілометрів. Але це були не жарти. За інших умов жодних гарантій агресори не давали. Захисники — бійці батальйонів «Донбас», «Дніпро», «Світязь», «Херсон», 93-ї та 17-ї бригади — вирішили прориватися з боєм.

— Единственное, о чем мы очень сильно сожалеем, — это то, что 19 августа, когда у нас был трехчасовой бой в центре Иловайска, мы потеряли своего командира, «Бишута». На тот момент это был единственный грамотный военачальник, которому мы верили и доверяли, потому что все боевые операции, которыми руководил Тарас, заканчивались всегда успешно. Если он чувствовал ловушку или подвох, то всегда принимал вовремя либо маневр, либо отход. Всегда было правильное взвешенное решение.

29 серпня вранці усі війська, які були в Іловайську, вишикувалися у дві колони. Важкої техніки в батальйону не було — лише розбиті автобуси та легкі джипи. Проблеми були і з БК. Не бракувало хіба гранатометів, згадує Дмитро. За кілька десятків хвилин росіяни почали «підганяти» бійців — стріляти в бік колони з мінометів. Нарешті колона рушила і навіть проїхала кілька кілометрів без особливих проблем — серед суцільної тиші та під уважними поглядами росіян. Вони наче чогось вичікували. Але так тривало недовго. Поблизу села Червоносільське росіяни різко і за командою відкрили вогонь. Першою розстріляли автівку, яка йшла в голові колони. Це був «КамАЗ» із бійцями. Дмитро згадує, що бачив, як розліталися тіла побратимів із підбитого авто. Потім відкрили вогонь по машині, що замикала групу. Щоб відрізати шлях назад.

— Говорить о том, чтобы там какая-то паника была, не могу, потому что Хомчак сказал по рации: «Решительно с боем!» Поэтому, когда мы услышали первые звуки выстрелов, понимали, что никто нас отсюда не выпустит, потому и патроны в патронниках были, и морально готовы были. И как только начался плотный стрелковый бой с правого фланга, мы все спешились, залегли, дали ответку, загнали их опять в окопы, запрыгнули в машины, скатились в Червоносельское, согнали с их машин два экипажа, запрыгнули в самый правый дом на самой-самой передовой позиции. Там была окопана БМД, чуть дальше стоял БТР. Мы настолько быстро туда заскочили, что их экипажи, испугавшись, бросили машины и сбежали. Потом они на протяжении всего дня пытались вернуть в процессе стрелкового боя экипажи на позиции, но мы им не давали подойти к машинам, потому что думали, что они тоже нам могут пригодиться.