Оксана Забужко - Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу

Див.: Rubchak В. Introduction // Shevchenko and the Critics. 1861—1980 / Ed. by G. S. N. Luckyj. — Univ. of Toronto Press, 1980. — P. 6—7.

Грабович Г. До питання величі Шевченка: самозображення поета // Світи Тараса Шевченка. — С. 285.

Див: Барка В. Правда Кобзаря. — Нью-Йорк: Вид-во ПРОЛОГ, 1961. — С. 7—29.

Світличний І. Поезія і філософія // Світличний І. Серце для куль і для рим. — К.: Рад. письменник, 1990. — С. 278.

Плющ Л. «Причинна» і деякі проблеми філософії Шевченка // Сучасність. — 1979. — Ч. 3. — С. 9—10. Справедливости ради зазначимо, що до подібного здогаду підступався наприкінці 1970-х років і І. Світличний, зазначаючи: у Шевченка найдужче вражає «не той чи той окремо взятий твір, хоч би який він був, не настрій, пережитий поетом, а саме поєднання, здавалося б, непоєднанного в одній людині і в один час» (Світличний І. Духовна драма Шевченка // Серце для куль і для рим. — С. 362).

У передмові до монографії Л. Плюща «Екзод Тараса Шевченка: Навколо „Москалевої криниці“» (Київ: Факт, 2001) Ю. Шевельов називає переломовим в історії шевченкознавства 1979 рік: саме тоді з'явилися друком перші студії Л. Плюща, Г. Грабовича, Б. Рубчака, які означили тенденцію (відтак розвинену в розлогіших працях) «синтетичного», за Ю. Шевельовим, а ми б сказали — філософсько-антропологічного підходу до Шевченкової творчости.

Це, зрештою, змушений визнати й Г. Грабович — у післямові до українського видання своєї монографії «Шевченко як міфотворець»: «Ще донедавна я був схильний твердити, що за умов нормалізації українського культурного і політичного життя Шевченко перестане бути іконою, пророком і стане „тільки“ одним з великих поетів людства. Це, напевно, так. Але у якійсь мірі він таки залишиться пророком, бо не можна не враховувати історичної пам'яті й своєрідного, глибоко закарбованого в українських серцях, здається Богом даного, тайнопису його слова» (Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. — К.: Рад. письменник, 1991. — С. 211). Чи не найцікавішим у цьому зізнанні є для нас несамовільне інерційне впадання американського структураліста в типово романтичну, ірраціоналістську фразеологію («Богом даний тайнопис», «закарбований у серцях») — неомильний симптом відпірности, непіддатности предмета на «затісний» для нього тип наукового дискурсу.

«Я можу погодитися кінець кінцем з усім у книзі Чижевського, — писав Ю. Шевельов 1956 p., одразу по виході в світ „Історії української літератури від початків до доби реалізму“ Д. І. Чижевського, — але не з його твердженням, що пізніший Шевченко, після заслання, не різниться істотно від раннього. Твердженням, що конечно потрібне, звісно, для того, щоб укласти Шевченка в романтику. Але він не вкладається… Зв'язки Шевченка з романтизмом незаперечні. Але не менш незаперечне й те, що замкнути його в межі „київської школи“ чи „пізньої романтики“ все одно, що на клітці тигра написати кішка» (Шерех Ю. На риштованнях історії літератури // Шерех Ю. Друга черга: Література. Театр. Ідеології / Упор. і вступ Ю. Шевельова. — Б. м.: Сучасність, 1978. — С. 33—34).

Грінченко Б. Листи з України Наддніпрянської // Грінченко Б. — Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу / НАН України. Ін-т укр. археографії. — К., 1994. — С. 72.

Див. прим. на с. 11. (у електронній версії — примітка 11. — Прим. верстальника)

Шевельов Ю. Микола Ґе і Тарас Шевченко: Мистець у відмінному контексті // Світи Тараса Шевченка. — С. 211.

На жаль, наша філософська думка тільки останніми роками підступилася до теми Шевченка як релігійного мислителя — з нечисленних праць, що з'явилися тут друком, варто вказати на статті Л. Плюща (зокрема «Житіє святого Максима», що ввійшла до збірки «Екзод Тараса Шевченка») та О. Сирцової («Канон і апокриф» // Слово і час. — 1990. — Ч. 3).

Див.: Скуратівський В. Шевченко в контексті світової літератури // Скуратівський В. Історія і культура. — К.: Укр.-амер. бюро захисту прав людини, 1996. — С. 10.

Про Грабовичеву критику розуміння Чижевським Шевченка див.: Грабович Г. До історії української літератури // Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. — К.: Основи, 1997. — С. 505—508.

У передмові до другого, так тоді й не опублікованого, видання «Кобзаря»: «До вас слово моє, о братія моя українськая возлюбленная. Великая туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи друкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі — всі друкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило» (Шевченко Т. Г. Повне зібр. тв.: У 6 т. — К.: Вид-во АН УРСР, 1964. — Т. 6. — С. 312).