Соломія Павличко - Теорія літератури

Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя. Вона одна з небагатьох зважилась на порозі третього тисячоліття на непросте, морально відповідальне завдання: власним життям, науковою і творчою діяльністю, глибоким громадянським сумлінням конституювати можливість інакшості мислення в нашій культурі задля утвердження плюралізму як фундаментальної суспільної цінності. Тому «все, що робила Соломія, було справжнім, всерйоз і надовго — без імітацій, без фальші, без зайвого галасу. Начебто жила в іншому часі, в іншому вимірі, відсторонюючись від суєти. Вже сьогодні зрозуміло, що з нечисленної когорти будівничих модерного українського суспільства пішов один із велетів» [14] Остання риска — Соломія // Політика і культура. — 2001. — № 1. — С. 64. . Найтрагічніше для всіх свідомих українців XX сторіччя, яке жадібно поглинало її духовну еліту, цвіт нації, підвело останню риску під життям Соломії Павличко. Українському читачеві залишився відкритим величезний світ її думок, ідей, який спонукає до подальших роздумів, даруючи унікальну нагоду розгортати їх у просторі і часі.

Марія Зубрицька

Коли ця книжка вийшла першим виданням 1997 р., я, звичайно, не думала, що тема модернізму для мене вичерпана. Проект був завершений лише відносно. Мабуть, по-іншому з вивченням модернізму не могло й бути, адже він сам, за словами німецького філософа Йорґена Габермаса, часто цитованими в цій праці, є «незавершеним проектом». Крім того, як ніхто з моїх критиків, я знала вразливі місця моєї книжки, зокрема проблеми, в ній випущені, теми недоговорені. В другому виданні вміщено два цілком нові розділи, які мають значно поширити картину дискурсу модернізму. Це розділ IV: «Ще один сюжет. Психопатичний/психоаналітичний дискурс як компонент української модерності», і розділ VI: «Модерністичний рух на Заході в 60—70-і роки (Нью-йоркська група)». Наскільки це вже крапка? Час покаже. Однак, як і два роки тому, так і тепер, я знаю, що про модернізм та про його дискурси сказано ще далеко не все.

Відклавши в 1997 р. свої заняття модернізмом на потім, я не могла тоді уявити, що «потім» настане досить швидко. Допомогли мої критики.

Після кількох спокійних місяців весни й літа 1997 р., що минули з часу виходу «Дискурсу модернізму», почалася рецепція, яка стала для мене цілковитою несподіванкою. Найбільш несподіваним виявилося те, що наукова монографія в наш час викликала таку бурю пристрастей та емоцій. Я не буду входити в аналіз нюансів і перипетій критичного сприйняття моєї книжки і не хочу коментувати рівень дискурсів, які пішли в хід. Попри все ними наговорене, хочу висловити подяку всім моїм критикам: тим, які читали мою книжку, і тим, що її не читали і навіть ніколи не бачили, склавши при тому свою думку, тим, що мене хвалили, хоча й за те, чого не було в моїй праці, і тим, котрі радили звернутися до лікаря, вважаючи, що «нормальна» людина про свою літературу писати так не може. Нарешті, хочу подякувати тим (їх було найменше, однак слова їхні виявилися найдорожчими), кого моя книжка спонукала до ґрунтовної наукової полеміки, до власних наукових студій у руслі, мною запропонованому, хто, у свою чергу, інтелектуально підштовхував мене до дальших досліджень.

Лавина критики показала, що книжка порушила тему більшу, ніж дискурс модернізму в літературі XX століття, ніж хвилі успіхів і невдач нашої літератури. Зосередившись лише на літературі, до того ж тільки на певному її аспекті, вона, однак, заторкнула навіть не тему, а глибинний, всеосяжний процес модернізації, що її наше суспільство переживає сьогодні. Йдеться про економічну, політичну, військову, культурну модернізацію, власне, про модернізацію цілого українського суспільства, яка відіб’ється на його ідентичності та подальшій долі.