Соломія Павличко - Теорія літератури

Постмодерністська чи постструктуралістська методика, яку Соломія Павличко вміло, із легкою вправністю поєднувала з усебічним історико-культурним аналізом, мала толерантний і ненав’язливий характер, а функція цієї методики була очевидна: подати одну з численних перспектив прочитання української літератури, поглибити наше розуміння її, стимулювати розмаїття інтелектуальних думок. Простір її літературознавчої думки був своєрідним експериментальним майданчиком для випробування різних прочитань окремих авторів, окремих текстів чи окремих періодів історії світової та української літератури. Її аналітичний інструментарій був надзвичайно багатогранним: філософія романтизму, елементи психоаналізу, структуралістські та постструктуралістські зацікавлення, — і завжди ґрунтувався на переконанні, що справжній художній текст є багатозначним, складним і відкритим для різних інтерпретацій. Слід зазначити, що Соломія прискіпливо стежила за найновішими виданнями з теорії літератури та культурології, а її приватна бібліотека містила надзвичайно багату колекцію творів різними мовами найвідоміших представників літературно-критичної та культурологічної думки. І ці книжки вона радо рекомендувала і давала читати всім «спраглим»: маґістрантам Києво-Могилянської академії, колеґам по роботі, друзям.

Сьогодні часто лунають сумніви щодо доцільності застосовувати такі постмодерні стратегії, як фемінізм, постколоніалізм, постструктуралізм тощо, до історії української літератури і взагалі до соціокультурної ситуації в Україні. Тобто відкритою залишається дискусія про адекватність/неадекватність застосування теорій, що зародилися і розвивалися в зовсім інакшому культурному середовищі, до перечитування та інтерпретації культурних і літературних текстів українських авторів. Як літературознавець, Соломія Павличко мала в цій дискусії свою чітко обґрунтовану позицію, стійкою основою для якої було сприйняття розмаїтого світу інтелектуальних і творчих ідей крізь призму їхньої фундаментальної взаємозалежності та взаємопов’язаності, міжкультурного спілкування, навчання через відмінність. Це не було те сліпе наслідування моделей західного літературознавства і звичайне перенесення їх на український ґрунт, яке стало центральною проблемою обговорення для учасників круглого столу «Ситуація постмодернізму в Україні», організованого журналом «Кіно — Театр». Про жодну працю Соломії Павличко не можна сказати, що вона є, за словами однієї учасниці круглого столу, ілюстрацією «некритичного сприйняття західної культури, неорганічного засвоєння її історичної динаміки, її естетичної специфіки та її, врешті, парадигматичної цілісності» [11] Пахльовська Оксана . Український постмодернізм як клонування без правил // Кіно — Театр. — 2001. — № 6. — С. 3. . Вони, власне, свідчать про складний процес творчого і водночас досить критичного переосмислення Заходу і його культури. Можна сказати, що її позиція повністю збігалася з позицією Марка Павлишина, який питання про адекватність/неадекватність застосування постмодерністських методологій до інтерпретації української культури розглядає крізь призму своєї інтерпретаційної практики: «Здається, що, коли одягнеш постмодерні окуляри, українська культура починає, навіть в її сучасній формі, виглядати обнадійливо чи бодай втрачає оту колоніальну трагічність, яка десятиліттями висіла на її шиї. Отже, чому б не вдатися до постмодерних окулярів?» [12] Павлишин Марко . Українська культура з погляду постмодернізму // Павлишин Марко . Канон та іконостас. — К.: Час. 1997. — С. 221.

У статтях « Література як помста: образи жорстокості в епоху романтизму » та « Насильство як метафора » Соломія Павличко не просто намагається привернути увагу до тем і проблем, що їх традиційне українське літературознавство не зауважувало або ж через надмірну заідеологізованість зовсім не здатне було на будь-яке розширення тем і проблем. Дослідниця ставить проблему насильства та різні її іпостасі в якнайширшу соціокультурну площину, тобто розглядає насильство як «складову частину культури» [13] Колаковський Лешек . Про насильство. Міні-лекції на максі-теми. — К.: Основи, 1999. — С. 87. . Проблема насильства тісно переплетена з проблемою марґінальності культури і заторкує такі вкрай важливі поняття, як інакшість, винятковість, страх, небезпека, насильницьке протистояння, громадянська непокора тощо. Соломія виношувала задум написати ширше дослідження про функціонування дискурсу насильства в українському культурному контексті, однак і цей проект, на жаль, залишився незавершеним.