Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Мерсьєр вирушає у пошуках золота до ще глибшої пустелі. Ленґран і Спенлоу, хоча й переконані, що ця подорож мусить закінчитися поразкою, долучаються до неї, аби мати змогу спостерігати за Раґнар, піклуватися нею на відстані, а принагідно розпочати між собою боротьбу за «спадщину» Мерсьєра. Подорож була невдалою. Після різних пригод настає сумне повернення цієї четвірки зимовою пустелею, під час якого Мерсьєр помирає. Тепер Спенлоу пропонує змагання, в якому той, кому не вистачить сил, сам відсторониться. Ленґран перший слабшає у цьому змаганні, але Раґнар рятує його, а Спенлоу, який це бачить, без слова віддаляється і гине в пустелі. Раґнар і Ленґран врятувалися й побралися.

Якщо хтось уміє відмовитися від високих літературних цінностей, то просто із зацікавленням може прочитати цю книгу. Переклад правильний.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1937, nr 26 [аналіз роману французького автора, лауреата Ґонкурівської премії (1928), Моріса Константена-Вейєра (1881—1964) за назвою «Посмішка під час шторму» (польський переклад «Uśmiech wśród zamieci»), перекладеного Зоф’єю Маліняк, опублікованого видавництвом „Płomień” (Варшава, 1935)].

Перевидання:

Bruno Schulz 1892—1942 …, s. 158—159.

Книга Йолян Фьольдеш — це епопея про паризьку еміграцію, про цю інтернаціональну збиранину втікачів та осіб поза законом різної національності, яких хвиля європейських революцій після великої війни вирвала з рідних околиць, щоби приректи на бездомне скитання світами. Тут, на чужині, політичні фанатизми втрачають гостроту, пломінь переконань згасає, випаровується у нескінченних диспутах, у марній балаканині.

Емігранти складають ніби одну велику родину, в якій різниця соціального стану, переконань, освіти втрачає будь-яке значення перед спільністю долі у вигнанні. Кастові упередження зникають, колишній міністр не цурається товариства ремісника й водія, представник великого капіталу заприязнюється із суспільним радикалом. У цьому зближенні, у цьому вирівнюванні під ударами долі спостерігаємо ніби новий сплеск непідробної, найчистішої людяності — доброти, простоти, сердечності. Пропало все те, що відмежовує людей одне від одного — амбіції, пихатість, кар’єризм; і людська натура повертається до своїх вічних проявів — до звичайної симпатії, до творення добра й любові.

На першому плані зображено сім’ю угорських емігрантів Барабашів, чия донька Анка є центральною постаттю роману. Спочатку ми бачимо її маленькою дівчинкою, котра зі здивуванням входить у новий і чужий для неї світ, пізніше — коли вона дозріває у перших любовних переживаннях та у перших зіткненнях зі світом осілих тубільців, який безжально відштовхує кожного чужого. Ці емігранти не можуть асимілюватися, розчинитися у паризькому середовищі. Завжди залишається щось невизначене, якась неподолана загата, якась найбільш непередбачувана відчуженість, що викидає їх за межі осілої спільноти. Навіть любов, що ламає будь-які загати, не може впоратися з цією непрохідною межею. Молодий Барабаш, вихований вже у Франції і повністю асимільований, незважаючи на палку любов, відмовляється від шлюбу з родовитою француженкою, інстинктивно відчуваючи прірву, яка, попри все, розділяє їх. Ця найгостинніша, найліберальніша раса є водночас найексклюзивнішою, найменш толерантною.

Силуети другорядних постатей здебільшого створені шаблонно, за певними вже відомими характерологічними схемами. З психологічного погляду цей роман не є новаторським чи сенсаційним. Лише перипетії почуттів Анки містять нові особливості, що підкреслюють незалежність від усталених рецептів опису.

Роман позбавлений пристрасті, драматизму, напруги, події та перипетії затуляються якоюсь монотонністю й неважливістю, але саме це надає книзі специфічної атмосфери. Авторка показує, що поняття рідного краю, батьківщини — це не штучно роздуті фрази, вони становлять необхідну частину життя, відсутність якої згубно впливає на людську психіку. Письменниця не аналізує цього явища — лише демонструє його непрості наслідки. Всі ці позбавлені батьківщини люди хворіють на невизначену недугу, яку марно намагаються виявити й локалізувати.

Переклад дуже добрий.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1937, nr 30 [аналіз знаменитого, перекладеного кільканадцятьма мовами, неодноразово нагородженого (зокрема, нагорода конкурсу All Nations Prize Novel Competition, Лондон, 1936) роману угорської письменниці Йолян Фьольдеш (1902—1963) за назвою «Вулиця Кота-рибалки» (у польському перекладі «Ulica Kota Rybołówcy»), перекладеного Режьо Шіллєй, виданого книжницею „Atlas” (Львів, 1937)].