Костянтин Москалець - Сполохи [Літературна критика та есеїстика]

Погляд — промовистий, погляд — як зміст літери тіла, кинутої, ніби знак серед знаків прочитуваної осені, де відлітає журавлиний клинопис, куди прибувають рої ангелів, несучи дивні новини «аж із тих світів». Цей двоєдиний рух бентежить, мов поклик до відльоту з землі, на якій вже сталися всі історії — або ж як заклик розпочати все спочатку, тобто — з кінця:

Поезія Максимчук — співуча і філософічна заразом, вона нерозривно пов’язана як з духом музики, що породжує трагедію, так і з ароматами платонівських бенкетів, на яких прекрасне є мудрим — і навпаки. Ця перевитонченість думки і виплекана шляхетність почуттів не може не викликати майже побожного остраху: надто тендітно точений кришталь, надто філігранна робота. При всій цій тонкості вірші Максимчук майже цілковито вільні від манірності і маньєризму, їхня вишуканість проста, як простою є вишуканість білого обруса з кількома яблуками на ньому. Такий Сезанн вражає тим більше, що «Ксенії» — перша поетична збірка Оксани Максимчук. Зазвичай досконалій простоті поети вчаться роками — і не завжди опановують це вчення; а тут вона явлена сповна й одразу, як тихий дар, як власне гостинці (саме так у перекладі з давньогрецької, що нею чудово володіє поетеса, звучить назва книги «Ксенії»).

Гостинці — це те, що приносять з собою гості. Вони на трохи з’являються в наших краях, вони розповідають про звідане і про те, що має статися, вони — зникають, завжди ще рідні і повсякчас уже чужі. У віршах Максимчук чимало цих наставань гостей, повернень і навернень, що, як сполохи буття, освітлюють марноту марнот становлення; і ми, ті хто завжди залишався вдома, завмираємо, приголомшені неусвідомлюваною досі красою марноти. Сині гори, які видно «з того місця на товстім дивані, де ми так мало сиділи разом», ваблять видіннями інших світів — водночас відлякуючи, як нагадування про неминучу колись розлуку, а що вірш і без того написаний з розлуки, то вона подвоюється, ця екзистенційна розлука з батьком, так само, як подвоюється однокоренева батьківщина, і цей його дар, твоє тіло, і майбутня втрата його подвоюється: «Те, що не відібрати навіть часові, не стосується дару тіл». Така трагічна оптика зменшувальних скелець, котрі продовжуєш шліфувати, Спіноза навспак.

Це тільки здавалося («Погляд із заходу»), це були всього-на-всього ілюзії самодостатності: «все, що можна відчувати і знати, є або тут, або вже ніде» — але якраз вони, невловимі, незатримувані гості, виявилися устократ коштовнішими буттєвинками, аніж наявне. Виткані з тієї ж матерії, що й реальне, ілюзії та спогади стають відчутними, мов дотик. Постаті з міфів і релігій, літературні персонажі, містичні візії, філософські концепти та інші сни смертних істот наділяються онтологічним статусом, вони — є, і є тому, що вони дорогі; ось чому Офелія в інтерпретації Максимчук може виявляти вище співчуття Шекспірові:

Подеколи вірші Максимчук мають структуру притчі. Хотілося сказати: кафкіанської притчі, однак це було б ризикованим наближенням, бодай тому, що в її поезії взагалі доволі важко простежити літературні впливи, а якщо вони й озиваються, переважно в найраніших віршах, то майже завжди в докорінно трансформованому вигляді — як от у випадку зі щойно згаданим «Сміхом Офелії» або численними алюзіями з античної літератури. Тому краще сказати, що ці притчеподібні поезії породжені тим самим міфотворчим джерелом високого модернізму, що й притчі Кафки. «Вогкий ворс бруківки на незнайомих вулицях під…», «Волосся часу знову відросло…», «Тут вікна всі обличчями до сходу…» та багато інших поезій (і навіть окремих образів) нагадують фраґменти ширших нарацій, клапті по-своєму сакральних оповідей, які власне через оцю свою сакральність не можуть бути повідомлені повністю, щоб не стати легкою здобиччю профана й дилетанта. Водночас вони нагадують витвори платонівського анамнезису, гранично зосереджене вдивляння-пригадування побаченого в світі ідей і наполегливі спроби виповісти умоглядні видива не зовсім придатною для такого застосування, бо ж побудованою на видимостях поцейбічного світу, мовою: