Кшиштоф Зануссі - Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати

Нині, коли майновий примус із правила став винятком, старий чоловік може збудувати свій авторитет виключно на мудрості, яка являє собою суму досвіду, назбираного впродовж його довгого життя. Із сумом зауважу, що цим привілеєм мало хто користується. Я спостерігаю багатьох нерозумних старих людей – може, сьогодні вони навіть дурніші, ніж замолоду. Вони мають право очікувати від молодих турботи, яка належиться слабшим, але точно не можуть розраховувати на повагу до своїх поглядів.

Тож і я, визнаючи, що я старий, не можу очікувати поваги тільки за свою старість. Мало того: незважаючи на свій вік, я не почуваюся особливо обізнаним. Я й далі борюкаюся з власною глупотою та суєтністю – так само, як робив це впродовж сімдесяти років, себто відтоді, як бодай щось пам’ятаю. Замість того, щоб роздавати менторські відповіді, я й досі ще ставлю питання – і хотів би, щоб книжка ця стосувалася якраз питань, отих найпростіших і водночас найважливіших. А мій досвід має послужити за приклад того, що пошук відповідей на них у мислячої людини триває все життя.

Це питання про те, як улаштовано світ і які закони в ньому керують (якщо такі закони взагалі є). Можливо, якщо спробувати знайти на них відповіді, можна дістати підказку, як жити, які життєві вибори є правильними, а які ні.

Навіть найбільший фаталіст допускає думку, що іноді щось у житті все-таки залежить від нас самих. Насправді ми впливаємо на події частіше, ніж думаємо, а в ситуаціях, що ніяк не залежать від нас, можемо принаймні вирішити, на яку позицію стати, щоб протистояти несприятливій долі. Людина, без жодної вини приречена на серйозну недугу, прописану в її генах, може намагатися панувати над своїми думками, може обрати спосіб переживання свого нещастя: проклинати світ чи миритися з долею, радіти всьому чи все гамузом відкидати. Кожен, незалежно від обставин, може пристати на якусь стратегію свого життя, обрати якесь бачення себе самого, щоб потім утілювати його в життя.

Я опишу тут кілька типових стратегій життя з каталогу моїх вражень та спостережень. Проілюструю їх прикладами з власного досвіду та з фільмів, які я зняв чи до яких написав сценарії, спираючись на почуті історії, а подекуди й на автобіографічні епізоди.

Термін «стратегія» сьогодні стосується насамперед управління і маркетинґу. З тієї ж сфери походить також інше поняття, що виправдовує себе і в житті: «альтернативна вартість». Складнощі у здійсненні вибору полягають головним чином у тому, що, зважуючись на щось одне, ми автоматично відмовляємося від іншого. Це і є «альтернативна вартість» – наша суб’єктивна оцінка того блага, від якого ми, ухваливши рішення, відмовляємось, яке втрачаємо. У тривіальному формулюванні це дилема: як з’їсти тістечко і далі його мати, – тобто одвічна суперечність між нашими бажаннями.

Найчастішим прикладом, який приходить на згадку у зв’язку з цією мрією про тістечко, є вибір між піднесеним, духовним та практичним, матеріальним. Ми хочемо мати. Хочемо бути багатими. Інколи цього можна досягти тяжкою працею, інколи – продаючи свою свободу, гідність, честь і самоповагу. Найлегший шлях до матеріального успіху лежить через нечесність. У матеріальному плані чесність не окуповується, хоча ми віримо, що в моральному плані бути чесним варто. З чесності зроджується наше почуття власної гідності, хоча іноді ми й соромимося свого простацтва. Ось ми не скористалися нагодою, коли можна було щось відхопити: вчинили шляхетно, але ж непрактично… І ми ретельно вираховуємо альтернативну вартість і міркуємо: чи варто було? А може, й не було варто, якщо тепер ми почуваємося в програші?

Про такі ось речі я хочу поговорити з вами, поділитися деякими своїми спостереженнями та сумнівами – чого-чого, а сумнівів у мене подостатком. Та все ж я вірю, що в житті є шанс відшукати якісь основи сенсу чи порядку. Мій досвід підказує, що якісь правила все-таки існують. Уся штука в тому, як їх застосовувати, як прикладати до кожної конкретної ситуації.

Чи може досвід інших бути нам корисним? Може, рація за тими, хто каже: неможливо навчитися на чужих помилках, треба робити свої? Однозначної відповіді я не маю. Певна річ, власного досвіду нам ніщо не замінить, хоча як дидаскал (яким я є все своє доросле життя) мушу тут підкреслити цінність мистецтва оповіді, в якому вправляюся я сам і завдяки якому ми знаємо чужі історії та озброюємось досвідом інших. Саме задля цього ми вивчаємо Шекспіра і Бальзака, Чехова і Конрада (я спонтанно назвав тих, кого дуже люблю). Про це іронічно говорив Бертран Рассел: не варто в житті повторювати ті самі помилки – адже завжди є стільки нових, які ще можна зробити.