Ростислав Коломієць - Остап Вишня

Сягнувши віку Христа, він збагнув, що повинен на ділі показати, на що він здатний, у чому його призначення, або – остаточно визнати себе переможеним. Він і уявити собі не міг, які перспективи віщувало його мистецьке призначення…

Остап Вишня лишився на Батьківщині.

…Згадуються рядки з «Реквієму» Анни Ахматової:

Анна Ахматова лишилася на Батьківщині…

Як побачимо далі, Остап Вишня вимушено сказав «так» комуністичному режимові – не для того, щоб стати громадянином СРСР, але для того, щоб повернутися у свою рідну країну – Україну. Він любив і часто повторював українську приказку: «Краще латати свій дірявий дах, аніж жити під чужим». В його вустах говірка перетворювалась на метафору.

Вростання українських митців покоління Остапа Вишні у радянську дійсність було індивідуально складним і суперечливим процесом. І це при тому, що починали вони всі однаково – як правило, ентузіастично, з надією на краще майбутнє.

І тільки з часом, відчувши на собі тиск радянської системи, повели себе по-різному, як правило, підлаштовуючись під неї і видаючи бажане за дійсне. Тільки Остап Вишня у числі небагатьох, лишаючись у творчості самим собою – щирим народолюбом.

…Еллан-Блакитний запрошує «П. Грунського» у газету «Вісті» перекладачем, де він, володіючи кількома мовами, перекладав отримані редакцією телеграми і листи з-за кордону. Одна з цих телеграм стала приводом для написання «П. Грунським» влучного фейлетону. За квартирування на горищі чи у холодній комірчині «Вістей» відробляли віршами Павло Тичина і Володимир Сосюра, малюнками-карикатурами Олександр Довженко, якого також пригрів Еллан-Блакитний, фейлетонами – Павло Грунський. Недарма ж бо вдячний Остап Вишня згадував про Еллана-Блакитного, як про «людину, біля якої хотілося грітися».

Дружина колишнього голови уряду УНР Всеволода Голубовича Тетяна Кардиналовська, співробітниця газети, залишила нам спогади про роботу Остапа Вишні в редакції. Атмосфера тут була дружньою і веселою саме завдяки Остапові Вишні. Де і коли б він не з’являвся, навколо нього збиралася компанія, і звідти долинали вибухи сміху. Остап Вишня познайомив її з братом і сестрою. І обидва виявились не менш дотепними, ніж він самий. Причому Вишня запевняв, що сестра куди дотепніша, ніж він, а вже найдотепнішим у сім’ї був батько. Вишня познайомив колег зі сліпим бандуристом, який приходив разом з хлопчиком-поводирем у Мироносицький сквер. Вони підгодовували його і слухали, слухали…

«Вісті»… Сірий папір, брудна фарба, сліпі шпальти. Тут і в інших столичних газетах ентузіастично налаштований Остап Вишня створював майже щодня по фейлетону, як напочатку він називав свої твори. І вони надавали святкового вигляду газеті. А Олександр Довженко створив дружній шарж, зобразивши друга у двох іпостасях з підписами. Ліворуч – Остап Вишня, «яким його уявляє хуторянський читач, у вишиванці, усміхнений. Праворуч – Остап Вишня, «який він є в натурі», з краваткою, у білій сорочці, серйозний, навіть сумний. Справді, красномовний шарж: Остап Вишня сміється із серйозними намірами…

Невдовзі він стає відповідальним секретарем «Селянської правди», яку редагував його друг, письменник, в минулому член УСРП Сергій Пилипенко.

З підвального офісу ВЧК Остап Вишня переселяється у палац – харківську комуналку – і цілком віддається літературній діяльності. У «Селянській правді» від 22 липня 1921 року під фейлетоном «Чудака, їй-богу» уперше з’являється підпис «Остап Вишня». Остап – зрозуміло, гоголівський герой, син Тараса Бульби, гоголівські традиції. А Вишня?.. Дуже просто. Павло з дитинства любив вишні, та й у селі, де він народився, і досі повно вишневих садів. Згадаймо ідилічне шевченківське: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть, плугатарі з плугами йдуть, співаючи, ідуть дівчата…» Вишня – як символ смаку до життя, це зрозуміло кожному українцю. Я, в усякому разі, полюбив вишні, познайомившись із творчістю Остапа Вишні.

…Схоже, він не тішив себе ілюзіями щодо гуманістичних устремлінь радянської влади в Україні. Апофеозом політичного огляду сучасності стає скептичний Вишневий фейлетон «Діли небесні»: «І прилетів архангел Михаїл на небо. І постукав архангел Михаїл до Бога:

– Хто?

– Михаїл.

– Заходь… Ну, розказуй, як там, що там? Що чував? Що бачив? Де був? Миропомазав?