Сергій Гальченко - Григорій Косинка

Дуже розлоге донесення про події на Київській кінофабриці подала 3 серпня 1933 р. агент «Обновленная». Повний текст цього сумнозвісного документа зберігся у справі-формулярі на Григорія Косинку. Вона повідомляла, що письменник «поїхав до Харкова реабілітуватись і що його таки реабілітували і Косинчина “Гармонія” ніби виходить окремим виданням» ( Арк. 22 ). А наступне її донесення від 19 серпня 1933 р. – інформація про трьох «одіозних» письменників: «Антоненко з Плужником та Косинкою рідше можна було бачить. Взагалі Антоненко після цього свого виступу 10.VI до Будинку літератури майже зовсім не виходить. Зараз він лежить хворий. Плужник і Косинка бувають майже щодня і здебільшого грають у шашки» ( Арк. 25 ).

У донесенні цієї ж сексотки «Обновленная» від 30 червня 1934 р. подається інформація про київських письменників, зокрема про М. Рильського, а також висловлюється її здогад про те, що Г. Косинка, який на той час ніде не працював, але мав гроші, які нібито заробляв, перекладаючи українською мовою Євангеліє.

Агент «Журналіст» (очевидно, таки справжній професійний журналіст!) повідомляв спецоргани 15 червня 1933 р. (рік голодомору!) про виступ у київському Будинку літератури харківського вченого директора Інституту ім. Тараса Шевченка Є. Шабліовського.

У тому виступі йшлося про «ворожі вилазки в літературі», «про послаблення класової пильності» і навіть висловлювалося те, що серед місцевих літераторів є «петлюрівські підспівувачі», які проводять свою роботу серед молоді. Нібито хтось із старших майстрів слова умовляв якогось молодого і вже популярного письменника перестати оспівувати будівництво (звичайно, соціалізму), а продовжувати писати поему про «Мазепу».

Присутні на нараді Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник і Г. Косинка сприйняли це обвинувачення на свою адресу і перший із них різко виступив проти Є. Шабліовського, сказавши, що його «насильно заганяють в ряди петлюрівців, критика не звертає уваги на перелом у його творчості і т. п.».

Агент під псевдонімом «Ільяшенко» у донесенні від 31 березня 1934 р. (за вісім з половиною місяців до розстрілу письменника) детально описує його творчі задуми. Косинка зізнавався, що міг би написати збірку до 15 новел (12 друкованих аркушів), але ці твори, на думку автора, не надаватимуться до друку, оскільки їх вважатимуть контрреволюційними. Косинка навіть переповів сюжет декількох новел, більшість яких розкриває тему голоду в Україні в 1933 р., від якого (за твердженням письменника) у селах Правобережжя померла мало не більшість населення. Письменник говорив, що із двадцяти хат на сільському кутку залишилося лише 2–3 сім’ї, наводив випадки людоїдства.

Агент «Ільяшенко» переповідає зміст п’яти ще не написаних новел Г. Косинки.

Новела 1. Відома партійна діячка, стривожена слухами про голод у селі, приїжджає туди, де в рідній хаті бачить двоє страшних створінь і впізнає в них своїх братів. Один із них, побачивши сестру в літньому платті з оголеними руками, промовляє «М’ясо» і йде шукати сокиру. Вона кидає їм хліб, на який вони накидаються, і, користуючись цим, із жахом утікає. Жінка сходить з розуму.

Новела 2. На печі сидять голодні діти. Пацюки обгризли трупи померлих батьків і намагаються вилізти на піч до дітей. Боротьба дітей із пацюками. Сюжетно-психологічний центр новели «Пацюки». За словам автора – це буде сильніше, ніж нашестя мишей у відомій поемі Жуковського «Єпископ Гатон».

Новела 3. «Експрес С-5» У поїзд, ущерть натрамбований виснаженими селянами, заходить під конвоєм ДПУ громадянин. Співчуття пасажирів. У купе їдуть кооператори та інспектор розшуку із собакою. Всі заснули. Заарештований, якому загрожує смертна кара, вирішує втікати через вікно. Але за ним уважно стежить навчена собака. Вагання і муки. Нарешті заарештований розбиває скло і вистрибує через вікно.

Новели 4 «Бариня» і 5 «Перевесло» призначалися для друкування в радянських виданнях. Перша розповідає про стару пенсіонерку, осколок капіталістичних відносин, яка підлягає виселенню із монастиря під тиском коменданта Сосонкіна. Потім жінка несподівано для себе отримала квартиру (звідси «советская барыня»). Тут же – професор Пулька; там же фігурує дід. У важкий для колгоспу день після хитань і саботажу він кинувся в’язати перевесла і захопив цим прикладом дівчат.

Але агент Ільяшенко значно детальніше розписує творчі плани Г. Косинки для спецорганів, ніж про це згадувала значно пізніше вдова письменника.