Сергій Гальченко - Григорій Косинка

Цей же тип інформує, що Г. Косинка працює у ВУФКУ, «де скупчилися молоді його однодумці». «В розмовах, які мені довелося чути, завжди говорить «ми», себто свідомі українські громадяне, і «вони» – це більшовики». Років 3 я вже не мав нагоди чути його розмови.

Жонатий на доньці автокефального мітрополіта ЛИПКІВСЬКОГО» ( Арк. 36 ).

Остання інформація – дезінформація, оскільки Г. Косинка був одружений на доньці статиста і знаного в 1920-ті роки українського патріота і активіста автокефальної церкви Михайла Мороза, репресованого 15 квітня 1938 р., Тамарі.

Як видно із довідки за березень 1931 р., над Г. Косинкою органами ДПУ було встановлено зовнішнє спостереження – відомому на той час у Європі новелісту присвоїли кличку «Шляпа».

5 листопада 1931 р. начальник Київського оперативного сектора ДПУ УССР Іванов у зв’язку з виїздом до Харкова сценариста Київської кінофабрики Г. М. Косинки-Стрільця просив своїх харківських колег-службистів «встановити його (тобто Г. Косинку. – С. Г. ) для надсилки компрометуючих матеріалів» ( Арк. 38 ).

І 23 грудня 1931 р. повідомлялося, що Косинко-Стрілець Григорій Михайлович, 1899 року народження, «уродженець Києва» (так зазначено в інформації. – С. Г .), проживає в Харкові по Барачному пров., № 3, кв. 25 на квартирі свого тестя Морозова (справді – Мороза. – С. Г .) Михайла Ізраїлевича (тут неточність. – С. Г. ), який працює статистиком водгоспу; при ньому була дружина – Тамара Стрілець (прізвище чоловіка), яка навчалася в Київському кіноінституті (у довідці – «навчається в Київській кінофабриці»).

Як видно із наших уточнень, у довідці допущено кілька неточностей.

А вже 11 січня 1932 р. харківські оперативники повідомляли начальника оперсектора ДПУ в місті Києві, що громадянин Г. М. Косинко-Стрілець «нами в Харкові встановлен» і просили надіслати їм справу-формуляр на нього.

У травні, за повідомленням родича-сексота «Бідового», Г. Косинка приїжджав до Щербанівки і приходив до рідної тітки (дружини донощика) і хвалився, що «в Київі ідуть великі арешти, більшість арештовують офіцерню, і розстріли ідуть на по[ва]л – по (100) сто чоловік у ніч – одну фразу добавив – Щось повинно скоїться»( Арк. 48 ).

Якийсь агент «Леонов» 8 жовтня 1931 р. повідомляв, що на кінофабриці є «хор людишек, которые очень гордятся, что они щирые украинцы и которые тайно надеются в конце концов повесить всех жидов и кацапов.

Самый честный из них Григорий КОСЫНКО».

Цей же агент розповідав про цілоденну розмову з Косинкою, цитував слова героя-червоноармійця із неназваного оповідання («Боровся, боровся, а чортзна за що»), переказував нарікання на складність роботи письменника, пристосуванство критиків, примітивність рецензентів, його захоплення творчістю Євгена Маланюка і Дмитра Донцова. Найвідвертіший серед письменників Косинка не сидить на місці, а із Сергієм Жигалком «лазять по хуторах і приміських колгоспах. І про все говорять із недоброю усмішкою стряпчого» ( Арк. 49 ).

Агент «Кип’яч» 20 грудня 1931 р. повідомляв, що з Києва, після розгрому центру СВУ, до Харкова починають переїжджати письменники, які були ідейно зв’язані з цією організацією, – Підмогильний, Косинка, Плужник і, частково, Тенета. А далі – дуже широкі і ґрунтовні характеристики на кожного з них. Із стенографічною точністю задокументовані вислови Г. Косинки, який був, на думку агента, повною протилежністю прихованому і надзвичайно обережному В. Підмогильному. Косинка, за донесенням «Кип’яча», серед широких кіл громадськості часто виступає як страдник із терновим вінцем обвинувача під’яремної України взагалі, а робітників і селян зокрема. «Взагалі Київ, – говорив Косинка, – для органів Радянської влади якщо й існував, то лише для того, щоб шукати там СВУ, вишукувати і добивати голодних «крамольників», які будують змови проти Москви. Я втік від голодної смерті із Києва». ( Арк. 61 ). А в Харкові (за словами Г. Косинки) російському письменникові платять за перевидання його творів більше, ніж письменникові українському. Членам літорганізації ВУСПП, здебільшого хаптурникам, сплачували гонорари вдвічі більші, ніж йому. «Бувало так, – зізнавався Косинка, – що я порвав свій рукопис і кинув йому (видавцеві. – С. Г .) в морду» ( Арк. 61 ).

Невстановлений агент у червні 1933 р. повідомляв, що Б. Антоненко-Давидович захворів на черевний тиф, але його відвідують Є. Плужник, Г. Косинка, вдова письменника С. Васильченка та інші особи, серед яких був інформатор, який зафіксував висловлювання хворого: «Ага, ось візьму та здохну, на кому тоді будуть заробляти Шабліовський і Ле собі додаткові пайки і за ким тоді буде стежити ДПУ».