Сергій Гальченко - Григорій Косинка

Основний фронт революційної літератури становлять ВУСПП, “Молодняк”, а так само “Плуг” і “Західня Україна”.

Косинка Григорій Михайлович (нерозбірливо. – С. Г. ) Тупий, надзвичайно скупий, загарбливий, пишається, гордує молодшими, клясовість максимальна, політична неписьменність […]

Надмірно любить біліярд, грає щоденно. […]

Під машкарою байдужості до сц. боротьби, намагається заховати свої клясові симпатії до куркуля, що його ідеологією перейнята вся К[осинчина] творчість. Відмежовуючись від соц. т[ематики] в своїх творах, він проте прикрашає куркуля, виспівує його, обдаровує всіма ознаками сили. Власницький і націоналістичний світогляд приводять його до ненавистости до «чужих» (інш. націй), що її він прикриває, як і взагалі силкується приховати своє фашистське обличчя основною ознакою його світогляду – “об’єктивізмом”». ( Арк. 10–12 ).

Невстановлений секретний співробітник 28 травня 1928 р. повідомляв, що секретар редакторату (він же автокефаліст) Косинка за відрядженням Наркомосу їде за кордон.

У липні 1928 р. секретний співробітник «Бузько» доповідав спецорганам про стан справ на кінофабриці. Буцімто головний редактор Черняк «запросив до редакторства свого приятеля ЗАГУЛА, людину політично сумнівну, а за секретаря став КОСИНКО; це глибоко переконаний представник реакційно-селянського, дрібновласницького світогляду й прихований, але ж упертий і хитрий ворог радянської влади.

Я ні на хвилину не сумніваюся в тому, що або вся його праця у ВУФКУ детально інструктована контрреволюційною організацією, або він має загальну директиву – шкодити і виконує її на власне розуміння. Ніби для того, щоб остаточно добити редакторат, уже напівмертвий від повернення до колегіяльности, КОСИНКА заводить жорстокий бюрократизм, тяганину, інерцію, висовуючи принцип “як начальство накаже”, наіграним хохляцьким юмором ховаючи те, “що він усе робить не на жарт, а цілком серйозно”» ( Арк. 19–20 ).

Агент «Бідовий» – чоловік рідної тітки по матері Г. Косинки 23 лютого 1929 р. доносив IV слідчому відділенню ДПУ про перебування Г. Косинки разом з Б. Антоненком-Давидовичем на Великдень 1928 р. у рідній Щербанівці. Не забуває цей господар зауважити, що гість Б. Антоненко-Давидович попросив Грицькову тітку подати замість металевих ложок – «нашу рідну українську дерев’яну грушевого дерева ложку». А коли гості прямували до хати брата Григорія Косинки Трохима Стрільця, то Антоненко-Давидович, побачивши гору «Гординний шпиль», запитав «чи не там билися червоно-голодранці з нашими» (наші підрозуміваються зеленовці).

Сільський дядько називає земляків, з якими дружить жінчин небіж: Терпило Іван Іванович, Терпило Пилип Іванович, Чечко Грицько Логвинович, які «тільки мріють про петлюрівщину та зеленовщину». ( Арк. 24–25 ).

Агент «Беденский» у жовтні 1929 р. доносив Київському окрвідділу ДПУ: «Григорій Косинка безусловно является в данное время идеологом и путеводной звездой всей украинской шовинистической и антисов. интеллигенции» ( Арк. 26 ).

У справі-формулярі наявне навіть спецповідомлення співробітників ДПУ про полеміку навколо картини О. Довженка «Земля». Українська і навіть російська інтелігенція позитивно сприйняла цей фільм, але фейлетон пролетарського письменника Д. Бєдного, який у студентські роки складав на честь царя Миколи II хвалебні вірші, розкритикував у газеті «Известия» від 4 квітня 1930 р. цей шедевр української кінематографії.

Секретний співробітник «Яге» в донесенні від 19 грудня 1930 р. надає «професійну» оцінку оповідання Г. Косинки «Змовини» (журн. «Життя й Революція», 1930. – № 7): «Автор заходився змалювати глитайську хитрощ під час колективізації. Поверхово читаючи, оповідання здається актуальним, але вчитавшись глибше, побачимо що оповідання обстоює не колективізацію, а навпаки глитайські господарства. Системою художніх образів Косинка малює глитая і його господарство так, що вам стає шкода і глитая, і його господарство. […]

Не оповідання, а підручник, як шкодити колективізації.

Стопроцентна контрреволюція» ( Арк. 35 ).

Якийсь М. Кочаковський (очевидно, агент ДПУ) 22 грудня 1930 р. згадував 1926 рік і події трирічної давності, коли молодий український письменник «зі старими шовіністичними та антирадянськими поглядами» Г. Косинка говорив про листування із В. Винниченком і про свої плани друкуватися за кордоном через неможливість видавати свої твори в Україні. Це нібито спричинить політичний скандал, але й вирішить проблему публікації творів на батьківщині.