Ігор Коляда - Соломія Крушельницька

Кореспондент «Kurieru Porannego» висновує: «Акторський хист співачки дозволяє їй в кожній виставі так перевтілюватися у театральних героїв, що важко було б сказати, яка з партій їй найкраще вдається».

Один із найвизначніших літературних та мистецьких критиків, що й дотепер залишається незаперечним авторитетом в історії польського театру, – Антоні Сиґетинський, який «боровся із шаблоном дешевих похвал, загальної фразеології, дилетантизмом і пустослів’ям, що процвітали на шпальтах музичних звітів більшості газет і часописів, який невтомно переслідував нещирість, брехню і самохвальство у мистецтві», полишив нам таку оцінку акторського таланту С. Крушельницької в опері «Галька»(С. Монюшка): «Передовсім без слів на сцені немає думки, без думки немає поезії, без поезії немає Гальки… Від часу Моджеєвської варшавська публіка не бачила актриси, яка змогла б так, як Крушельницька, виповнити собою сцену. При цьому вона вміє приковувати до себе увагу глядачів тим, що зосереджує втілення почуттів на якомусь одному штрихові, жесті або погляді: то радісному, то гнівному, то божевільному… або на якомусь одному рухові тіла – то зухвалому, то знесиленому, то гордому, то покірному. Якщо ж говорити про гру, про цілеспрямовану узгодженість рухів і жестів з виразом обличчя, то нині на варшавській сцені немає актриси, яка б зуміла грати так, як грає Крушельницька в «Гальці»… Вона так нервово здригається всім тілом, коли в костелі раптом пролунали звуки урочистої молитви, а потім, отямившись від зомління, підводитись із землі так поволі, як рослина, і нарешті, під впливом спогадів про дитятко…вона раптово перетворюється на трагічну постать Медеї, яка з тліючою головешкою в руці рвучко кидається до костелу, щоб цієї ж миті, повільно відступаючи, майже закам’яніти, немовби їй в груди вдарила хвиля молитви… І все це – в міру, все це шляхетно, але виразно… При цьому не варто відділяти на оперній сцені майстерність акторської гри від майстерності співу, які мають бути у повній гармонії… Це мистецтво іншого ґатунку, але Крушельницька володіє і цим талантом».

Російський театрознавець Михайло Іванов писав: «В її виконанні партії героїні Верді помітні відхилення від манери, з якою її співає більшість артисток – відхилення ці переважно слушні, вони свідчать не тільки про розум співачки, але і про її смак. Крім того, Крушельницька дбає про сценічний бік – вона грає майже кожну фразу. Не сприйміть це за обмовку: Крушельницька справді не полишає в Аїді жодної вокальної фрази без відповідного перекладу на мову жестів і пластики».

Італійські музикознавці та критики у своїх численних рецензіях на виступи Соломії Крушельницької надали їй титул «оперної Дузе», прирівнявши її до найвидатнішої драматичної актриси Італії. З цього приводу Р. Кортопассі писав: «Той, хто якось назвав Крушельницьку оперною Дузе, відчув істину, яка, однак, потребує поглиблення – тим легше буде її з’ясувати, щоб довести очевидне усім тим, кому не доводилося чути магічної Елеонори чи мужньої Саломеї…Лише професійна і впливова критика, передусім та, що з моральної поваги до себе має право на таке почесне визнання, лише така критика… може створити великий диптих сучасного драматичного і оперного театрів і повернути вагу справжнім цінностям, викресливши з почесного списку чимало непроханих гостей, що користувалися незаслуженою славою… Але Соломія Крушельницька не зійде зі свого високого трону. А якщо ж і зійде, то лише для того, щоб посісти ще вище місце в історії музичної культури наших днів».

Музичний критик П. К. Даріо в рецензії на виставу, поміщеній у часописі «Il Pungolo», захоплювався акторським талантом співачки: «Синьйорина Крушельницька являє нам постать прекрасної артистки, емоційної, добре обізнаної із законами сцени, на яку вона несе свій рідкісний мистецький смак у розкритті характерів героїв і заперечення засушеної гри… Завжди зібрана, свідома своєї відповідальності виконавиці, Крушельницька демонструє нам високе акторське вміння, елеґантність поз і рухів, що не часто побачиш в оперному театрі. Вчора слухачам припала до смаку виконавська манера чарівної української актриси, адже синьорина Крушельницька обдаровує нас також і своєю красою, цією позапрограмовою розкішшю».

Оглядач журналу «Il Mattino» писав: «Здібна артистка викликає у слухачів подвійне враження: вони зустрічають одностайними бурхливими оплесками арії, де розливаються і буяють почуття, хоча сама Крушельницька і не полюбляє відтворювати несамовиті поривання. Окрім того, талановита гра артистки змушує публіку стежити за нею з неослабною увагою протягом усієї вистави…»