Ігор Коляда - Соломія Крушельницька

Цей стан душі ідеально коригується з самопосвятою обраній меті і пояснюється як вільний вибір тієї справи, заради якої здійснюється регулювання всього життєвого укладу і встановлюються суворі норми відповідальності. Усі ці риси визначають домінантний творчий психотип С. Крушельницької – «аполлонічний». Тобто, за Ф. Ніцше, той, в якому провідним виявляється прагнення досягти досконалої гармонії і точності співвіднесення всіх складових елементів художнього цілого.

Безперечно, в індивідуальному виконавському стилі С. Крушельницької переважало те, що інтуїтивне, стихійне спонтанне світовідчуття завжди виявлялось підпорядкованим строгому контролю художнього раціо. Такий тип митців характеризує багатовекторність художньо-образного світосприйняття, схильності до апробування різних художніх моделей, мобільне реагування на різні естетичні інновації. Митці такого типу, як Соломія Крушельницька, рідко проявляють однобічність смаків, прив’язаність до якогось певного амплуа. Сама співачка неодноразово наголошувала на необхідності ретельно «перестудіювати», «вивчити», «вникнути в суть» стилю композитора, в опері якого вона мала виступати. Навіть більше – її цікавила вся сукупність його творчості, увесь контекст, в якому він формувався.

Її вирізняло також постійне прагнення до самовдосконалення – праця над собою, бажання і вміння вчитися, шліфування своєї майстерності. Подиву гідна її працездатність. «Мізерність» знань (на її переконання), які вона отримала, спонукали молоду співачку до самоосвіти. У листі до Михайла Павлика з Мілана (18.03.1894) Соломія зізнавалася: «Учуся без віддиху, навіть не читаю тепер жодних книжок; зачала читати Золя, та й докінчити нема як! Мені здаєся, що ніколи не перестану учитися…» Про це ж писала в листівці до сестри Емілії з Варшави (1902): «Я завше занята і сама учуся. І в мене, як у горшку, кипить замішанина». Маючи щоденні репетиції, вона вивчала іноземні мови (вільно володіла вісьмома мовами), читала художню та політичну літературу: «друга на моєму б місці, не знаючи язиків світових, не рушила б за поріг, а я нічого, приїхала осьде, й анітрошки не журюся, що заледве два слова по-італійському знала, та от за тих пару місяців вже і говорю, і читаю книжки».

Ця велика артистка, яку можна назвати «громадянкою світу», була насамперед українкою і сама завжди це підкреслювала. Де б не жила С. Крушельницька, вона ніколи не забувала про свою рідну землю, завжди залишалася вірною українській національній ідеї, жваво цікавилась громадсько-політичним і культурним життям України.

Вона часто приїздила до Львова, подорожувала містами і селами Галичини, давала концерти, зокрема, на різні благодійні цілі.

У 1939 р. у силу обставин вона повернулася на батьківщину і прожила тут свої останні 17 років життя, працюючи до самої смерті у Львівській консерваторії. Вона постійно і невтомно пропагувала рідну українську культуру, зазначає Л. Ніколаєва, вбачаючи в цьому свою місію, і це великою мірою позначилося на її репертуарі, особливо камерному.

Твори українських композиторів та українські пісні вона виконувала протягом усього життя. Співачка часто була першою виконавицею романсів М. Лисенка, О. Нижанківського, Я. Лопатинського, Д. Січинського. Вже будучи примадонною Варшавської та Санкт-Петербурзької опер, вона часто приїздила до Галичини й виступала із сольними концертами у Львові, Тернополі, Чернівцях, Станіславові та в повітових містах Галичини. Своїми концертами, до яких включала багато українських творів, вона пробуджувала і підтримувала національний дух українців, які за умов іноземного панування зазнавали всіляких утисків.

В її репертуарі була українська музика різних жанрів. Вона виконувала головні партії в українських операх «Купало» A. Вахнянина, «Різдвяна ніч» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1900 р. приїхала до Львова і на сцені театру Скарбка співала в цій опері разом з О. Мишугою), виконувала сольні та ансамблеві фрагменти з опер М. Лисенка «Утоплена», «Чорноморці», з «Підгорян» М. Вербицького та «Вечорниць» П. Ніщинського. Виконувала сольні партії в хорових і вокально-симфонічних творах українських композиторів (у кантатах «Б’ють пороги» М. Лисенка та «Хустина» Г. Топольницького). Була невтомною пропагандисткою камерних творів багатьох українських композиторів, особливо М. Лисенка, який присвятив співачці три романси («Я вірую в красу», «Хіба тільки рожам цвісти», «Не забудь юних днів»). Він зробив для неї і декілька обробок українських пісень, які Крушельницька блискуче виконувала.