Парасковія Нечаєва - Володимир Івасюк

© П. М. Нечаєва, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009

Володимир Івасюк – це Щось унікальне як у житті України, так і в моєму особистому житті. Коли я разом з усіма своїми ровесниками співала наймоднішу на той час пісню «Червона рута», то навіть не уявляла, що мені пощастить ближче доторкнутися до його постаті, до його життя й творчості.

В далекому дитинстві, десь у 5 чи 6 класі, я взяла в Кутській селищній бібліотеці книгу М. Івасюка «Червоні троянди», і оскільки мова в романі йшлася про Чернівці, які були досить недалеко від нас, то я дуже запам’ятала цей твір. Відтоді минуло багато часу… Я навчалася в Чернівецькому університеті на 2 курсі вечірнього відділення філологічного факультету. Одного разу викладач української літератури Віктор Трохимович Косяченко поїхав у відрядження, а на заміну прийшов якийсь дуже інтелігентний старший чоловік. Ми, вечірники, не мали особливого пієтету до будь-якого викладача, то ж перші хвилин 10–15 слухали лектора неуважно, аж ось він мав необережність – так ми вважали тоді! – стверджувати, що Павло Тичина (Тичина, який написав «Трактористку» й «Партія веде») – це наймузикальніший поет у світовій літературі. Звчайно ж, ми були обурені! Проте почали слухати лектора більш зосереджено, і незчулися, як не могли дочекатися наступних лекцій. Згодом стало відомо, що викладача звуть Михайло Григорович Івасюк, і я одразу ж згадала роман, прочитаний у дитинстві. Пригадую, тоді в мені здійнявся вир позитивних емоцій, адже я вперше зблизька побачила справжнього й живого письменника! Щоправда, «Червону руту» його син на той момент ще не створив.

Коли вже працювала на обласному радіо, наш знаменитий диктор Драгош Буджак, великий інтелектуал і знавець мистецтва, якось сказав під час запису передачі: «А чи Ви помітили, що в «Червоній руті» є якась печаль? Геніальні твори завжди позначені печаллю…»

Авторитет Драгоша був беззаперечний, я запам’ятала добре, що він сказав. Просто тоді це були якісь неспівставні речі: Володимир Івасюк, студент-медик, живе в Чернівцях, – геній. І його пісня має нотку печалі. Яку я не відчула…

Івасюк – це той унікальний випадок, коли все виявилося правдою – і геній, і печаль.

Я щаслива, що 15 років мого життя за межами рідного міста і рідного краю не пропали намарне: де б і ким я не працювала (наприклад, інженером з якості), я залишала собі можливість пам’ятати про творчість українського генія і про ті щасливі майже 10 років роботи в Меморіальному музеї Володимира Івасюка: чи я брала участь у заходах, які проводив фонд обдарованих дітей Влади Литовченко, чи сама проводила такі заходи, як-то зустріч-спогад до 40-річчя фільму «Червона рута» у видавництві «Смолоскип», а особливо ж – працювала над статтями для газети «День». Дякую Тетяні Поліщук, яка сприяла публікаціям моїх статей на сторінках цього поважного видання, одну з яких включили до збірника «Вибраного».

Власне, публікації в «Дні» стали основою цієї книжки, за винятком 4 статей, які публікуються вперше. Причин дві: мені не хотілося, щоб ними скористалися недобросовісні науковці, а також щоб не увібгали серйозний матеріал шляхом скорочень у «прокрустове ложе» газетної сторінки.

Також не торкаюся теми трагічної загибелі Івасюка, хоча досліджувала й не раз писала про це. Нарешті, після довгих років замовчування, наклепів, уникнення відповідальності справу про вбивство Івасюка доведено до певного завершення: підтверджено сам акт убивства та названо «фірму»-виконавця. Ми в цьому й не сумнівалися ніколи. Але конкретних результатів знову доводиться чекати й чекати.

Приємно зазначити, що про Івасюка за останні роки написано кілька досліджень. Хвилює, на жаль, те, що немає серед авторів досліджень професійних музикознавців. Але прийде час – і новітній Девід Вейс [1] Книга Девіда Вейса «Небесне й земне» про Моцарта перекладена десятками мов світу. напише новітнє «небесне й земне», присвячене Івасюкові.

І я буду радіти, якщо моя праця йому знадобиться.

Ще зі сумом мушу зазначити, що протягом останніх років не стало декількох із друзів Івасюка. Пішли у потойбіччя (можливо, зустрілися там з Володимиром) Василь Стріхович, Мірча Кузьменюк, Людмила Шкуркіна, Ігор Кушплер. Про них є в цій книзі.

Сподіваюся також, що читачі знайдуть дещо нове й цікаве, чого вони раніше про свого улюбленого композитора не знали.