Олег Кудрін - Ліна Костенко

Але не забуваймо і про бабусин сад. Прагматичніший, бо в ньому більше фруктів. Вишні, яблука, груші різних сортів, у різну пору – цвітіння, дозрівання, опадання листя. Ними теж наповнена поезія Костенко. «Стояла груша, зеленів лісочок. / Стояло небо, дивне і сумне. / У груші був тоненький голосочок, / Вона в дитинство кликала мене» 25 25 Костенко Ліна. Сад нетанучих скульптур: Вірші, поема-балада, драматичні поеми. К.: Радянський Письменник, 1987. С. 23. .)

Однак при цьому в розмові з дочкою Костенко уточнювала, що квітковий «Бузиновий цар» із вірша, який дав назву всій дитячій збірці 1987 року, жив усе ж таки не в тітоньчиному, а саме в бабусиному саду – в найгустіших заростях, куди їй забороняли ходити. Але вона ходила і бачила – по-справжньому бачила! – його очі, що світилися з пахучого бузку.

Коментуючи інші свої рядки «А в сні далекому, туманному, не похиляючи траву – / Дюймовочка в листочку капустяному, – / я у життя із вічності пливу», поетеса пояснювала, що магія цього відчуття – єдності дитини, нової душі, що з’явилася на світ, із усім світом природою – особливо гостро проявляється, якщо «дитина виростає там, де все росте, цвіте, де все циклічно змінюється». (І далі в своєму діалозі мати і дочка, Костенко і Пахльовська, помітили, як із «наддніпрянських садів» Ліни виростають філософські сади Ліни Василівни. Грецький сад, як місце Аристотелевих діалогів, барочні італійські сади та французькі сади Ле Нотра зі «Снігу у Флоренції», збірка «Сад нетанучих скульптур» (1987), зрештою – вавилонські «сади Семіраміди» із «Записок самашедшого».)

Завершуючи тему «магічного реалізму». Ржищів став для Костенко асоціюватися з Макондо в першу чергу завдяки бабусі, що вміла витончено опредметнити казку, зробивши її частиною життя. «Ішла Киця по водицю» та провалилася в колодязь у сусідському саду; «Ходив Гарбуз по [бабусиному] городу»; «Коза-дереза», що їсть, як виявилося, не тільки кленові листочки, а й книжкові аркушики; «Брехунчик», що живе, як пояснила бабуся, на потилиці і починає ворушитися, коли дівчинка говорить неправду, – для Ліни тоді це все були реальні істоти, а не абстрактні образи. Поетична магія життя.

Але були в українському Макондо і свої страхи, жахи, невідомі колумбійцям. 1933—1934 роки, Голодомор. У Ржищеві було легше – це все-таки не село, а містечко, тут були якісь підприємства, а значить – більше шансів вижити. Але далі – на дорогах до Києва, лежали і вмирали від голоду люди, українські селяни. Ліна Костенко відтворила цю картину, описану її матір’ю, в «Марусі Чурай»: «Лежать під лісом люди на траві, / на грудях склавши руки воскові, / лицем до неба, тьмою оповитого, / напівукриті хто сачком, хто свитою, – / чи вже умерли, чи іще живі?» 27 27 Костенко Ліна. Маруся Чурай: Іст. роман у віршах. К.: Радянський письменник, 1979. С. 136. .

Ліна народилася в сім’ї вчителів. Батько її, Василь Григорович, хоч і був молодим, працював директором школи №55 у Києві на Шулявці. Але його за рознарядкою відправили директорувати на Луганщину, в Кам’яний Брід (нині – Кам’янобрідський район Луганська). Він викладав там історію і математику (які різні предмети!), його дружина викладала там само. Жили разом в кімнатці при школі.

Уперше на батька донесли 1930 року. Після згортання політики українізації, яке почалося 1929 року, національна інтелігенція була під особливою підозрою. Чоловік начитаний, знає багато мов, гострий на язик, він якось грав у шахи з одним знайомим. Граючи, і про життя говорив, набалакав на ті часи зайвого. Після чого до батька прийшли з обшуком і допитом. Під час обшуку енкавеесники шукали, де підозрюваний «зберігає зброю». «Ось моя зброя!», – сказав Василь, показавши на колиску з семимісячною дочкою. (Як, проте, пророче вийшло – просто за Лесею Українкою: «Вигострю, виточу зброю іскристу, / Скільки достане снаги мені й хисту». Саме такою зброєю, відточено-гострою, стала згодом поезія Ліни Костенко.) « Вы издеваетесь над нами », – сказали чекісти. « Це ви знущаєтеся з мене », – відповів Василь. « Його забрали. В рік мого народження, мені було місяців сім. Вважається, що 37-й був роком арештів, насправді ж арешти почалися значно раніше » 28 28 Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 135. , – сумно резюмує поетеса.