Олег Кудрін - Ліна Костенко

Вірш називається «Акварелі дитинства» . Однак пейзаж тут не просто по-дитячому яскравий, але і філософсько, по-дорослому глибокий. Потік дитячих спогадів невіддільний від «глибокої пам’яті Дніпра», неквапливої його течії.

А ось Ліні – п’ять років. І вона вже не просто шура-бура, а шура-бура, яка вміє читати!

Дівчинка читає Альфреда Брема. Що саме – не уточнено, але майже напевно це «Життя тварин». Знаючи про це, вже і на попередній віршований фрагмент дивимося інакше. Так ось звідки там і лев, і крокодил! І не випадковим словом – а розгорнуто: «Повзе, як спраглий крокодил», «левино-жовті береги / Лежать, на кігті похиливши зелену гриву шелюги».

Брем розширює її погляд, її горизонт, небокрай, роблячи його безкрайнім. При цьому казка ніби поєднується зі строгим знанням (нехай і поданим у науково-популярному вигляді). І ось вже камені на притоці Дніпра, Легличі, що тече крізь Ржищів, – не просто камені, а стадо тропічних звірів, яке живе у злагоді з українськими волами і лелеками. (Ось тільки шуліки вбитого шкода.)

Утім старожили Ржищева розповідають, що в цьому вірші справа не тільки в Бремі та дитячій фантазії. Лазеньку на березі Леглича поставили біля порожистого місця – там течія обтесала камені до гладенької округлості, так що всі, а не тільки Ліна, називали це місце «бегемотиками». Щоправда, у віршах вони виростають до бегемотів і оживають: ревуть ночами та випивають річку влітку. Що Ліна Костенко пам’ятає ім’я річки, не є дивним. Хата, в якій вона жила, стояла якраз на березі Леглича. (До речі, Ржищів за формою схожий на кривувато виписану літеру «Т»: він витягнутий уздовж річок – Дніпра та Леглича, що впадає в нього.)

Одного разу Ліна, ще маленькою дівчинкою, яка не вміє плавати, стала рятівницею. Тонув, як потім виявилося, сусідський хлопчик Віталик, молодший за неї. Але Ліна про все це не знала, коли почула крик листоноші, що йшов повз неї: «Рятуйте дитину!» Не роззуваючись, скотилася по схилу, в бур’янах і колючках, і шубовснула у воду. Згадала (чи вичитала?), що потопельників треба хапати за волосся. А він-бо стрижений! « Чорнява голівка то з’явиться над водою, то знову тоне. А в цьому місці глибоко, немає дна під ногами. Сама не знаю як, та якось викинулася з ним на берег, щось чула про штучне дихання — тисну на груди, а йому з рота — фонтанчиком вода. То я схопила його і потягла до дорослих » 16 16 Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 129. . Дотягла. Пора була під осінь – прохолодно, вечоріло рано. У двох дворах, рятівниці та врятованого, розвели багаття, дітей укрили ковдрами. А якщо вже багаття, жар, то і спекли щось – і вже передають з рук у руки печену кукурудзу та картоплю.

…Але не тільки Брема читала юна Ліна. У неї була «багатюща дитяча бібліотека», – вся, як вона каже, тодішня дитяча лектура. Однак шкода, що одного разу бібліотеку, підвішену в сараї в кошику, з’їла коза. Лише одну книгу вона відмовилася спожити – некрасівського «Діда Мазая». Цікаво, що прочитавши її, дівчинка зрозуміла майже все – крім якихось «дупелів», яких стріляв Мазай вже у другому рядку мініпоеми. Що цікаво, три кузини цього слова теж не знали, хоча, як окремо зауважує Костенко, були начитаними, ерудованими.

«Три кузини», двоюрідні мамині сестри, взагалі посідають значне місце в її спогадах. У Ржищеві Ліна була і під їхньою, а не лише бабусиною опікою. Три сестри дуже полюбляли квіти, вирощували їх у саду, тому опис-представлення також стає схожим на казковий: