Олег Кудрін - Ліна Костенко

За словами Костенко, краса «трьох принцес» була дуже різною: « Одна епічна красуня, важкувата і волоока, за деяку манірність її в нас називали “Пуркуа". Друга — весела, жвава й дотепна, працювала на телефонній станції. Третя — класичний тип Попелюшки, тиха і непомітна, красуня, коли придивишся » 18 18 Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 124. .

Була, щоправда, і четверта сестра, Сусанна. Про неї Ліна Василівна згадувала рідше і окремо від «трьох кузин», по-перше, тому що жила вона в Києві і приїжджала до Ржищева тільки влітку, по-друге, бо загинула під час війни. Але в дитинстві ця кузина теж справляла величезне враження на дівчинку – адже Сусанна була художницею! Вона ставила в саду мольберт і писала акварелі – бузок, троянди: « Виходила вранці в тумані — вся в бузковому між бузків. Я залягала в траві й чекала, коли вона з’явиться. Це називалося — побачити тітку в тумані. У мене збереглася одна її акварель » 19 19 Там само. .

Забігаючи наперед. Шестирічною Ліна з бабусею переїде жити до мами з татом до Києва. Але влітку, на канікули, вона часто навідуватиметься до Ржищева. І ось поки мама говорила про щось із сестрою, дев’ятирічна Ліна брала з припічка біля печі й читала зовсім вже дорослі книжки: « З того всього я мало тоді розуміла, хіба що вкрай здивувалася, чому Д’Аннунціо подобалися жінки з низьким лобом. А з Фройда ніяк не могла втямити, що таке “тотем” і “табу” » 20 20 Там само. .

Зупинимось і замислимося. Нас дивував факт, що п’ятирічна дівчинка читала Брема. А як вам те, що в дев’ять дитина читає Фройда і д’Аннунціо?! Нехай навіть, що природно, мало що розуміла з прочитаного. Але щось найпростіше все ж розуміла. А якщо і не розуміла, то все одно – засвоювала, «записуючи» в підсвідомості, «на підкірці». Важливо розуміти, що це не казус, не курйоз, а дуже важливий факт для розуміння умов становлення особистості Костенко.

За наведеним спогадом навіть можна відновити, які книжки «підчитувала» дівчинка за кузинами. Що стосується Зиґмунда Фройда, – це «Тотем і табу» 21 21 Фрейд Зигмунд. Тотем и табу: Психология первобытной культуры и религии. Пер. с нем. М. В. Вульфа. М.—Пг.: ГИЗ, 1923. (перше видання німецькою – 1913 року). У цій праці мислитель-психолог розвиває свою теорію походження релігії та моралі. І вже якщо Ліна каже, що ніяк не могла зрозуміти, що таке «тотем» і «табу», то значить, ЩОСЬ вона все-таки зрозуміла. Спробуємо припустити, що могло привернути увагу дитини в цій книжці. Найімовірніше – її остання третина, де багато говориться про дитячу психологію, про спостереження дитини за домашніми тваринами: кіньми, собаками, кішками, а також – мешканцями курника (курка, півень, курча). Там у Фройда, до речі, миготять і такі рідні слова – «три кузини». Безсумнівно, якийсь слід у пам’яті таке читання все ж залишало – розуміння того, яким є складним і цікавим навколишній світ. Світ, у якому навіть за такими буденними кицями та курчатами криються якісь не цілком іще зрозумілі глибини. Не так вже й важко ідентифікувати і читаний школяркою Ліною твір Ґабріеле д’Аннунціо. Це роман «Насолода» (1889). Дівчинка дивувалася, що автор із захопленням описує «жінку з низьким чолом». Ось ці рядки в романі д’Аннунціо: «Воістину, вона була ще спокусливіша, ніж тоді. Якась пластична таємниця її краси стала ще темнішою та захопливішою. Її голова з низьким чолом, прямим носом, дугоподібними бровами, відзначалася таким чистим, таким строгим, таким класичним окресленням» 22 22 Д’Аннунцио Габриеле. Наслаждение. Пер. с итал. Е. Р. Под ред. Ю. Балтрушайтиса, 1908. URL: http://az.lib.ru/d/d_annuncio_g/text_0040.shtml . Вона – це Єлена, не просто кохана головного героя роману, естета графа Андреа Спереллі, але жінка уславлювана і шанована ним.

У переказі це чимось схоже на дешеве базарне чтиво (в такому дусі, до речі, Петро Чардинін зробив дореволюційну екранізацію «Хтивості» у 1915 році). Але тут мова йде про літературу зовсім іншого ґатунку! «Насолода», перший роман д’Аннунціо, написаний ним у 25-річному віці, став ключовим текстом італійських декадентів, естетичним маніфестом декадентства. Звичайно, дев’ятирічна дівчинка не могла по-справжньому зрозуміти й оцінити декадентський роман д’Аннунціо. Але, з іншого боку, так само безсумнівно, що опорні смисли цієї книжки у неї в душі залишилися – повага до жінки, культ краси, захоплення вічним Римом (який до речі, відіграватиме таку велику роль у житті її дочки й онучки).