Тарас Гончарук - Дем'ян Многогрішний

Українська делегація, що прибула 19 січня 1669 р. до Москви, була досить велика: як зазначають історики, «посольство складалося з 58 чоловік козаків і з трьох духовних осіб – представників Лазаря Барановича. Від міщан також було троє. З козаків видніші: П. Забіла, М. Гвинтовка й І. Домонтович – генеральна старшина». Після її прибуття й переговорів вийшов у світ царський указ про вибори нового гетьмана. «У відповідь на прошеніє, – зазначав літописець Г. Граб’янка, – у Глухів з грамотою було прислано князя Ромоданівського. У тій грамоті проголошувалась монарша милість і сповіщалося, що Великий государ усі зради, що мали місце при Виговському, Юрію Хмельницькому та Брюховецькому, всемилостивіше прощає та відпускає і, як монарх християнський, ніколи про них не буде згадувати, а також не буде тримати у своїй державній пам’яті». «Після цього зволення й монаршого указу, – писав інший літописець С. Величко, – як князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами, так і цьогобічні [Лівобережні] полковники з іншою старшиною та значним військовим товариством з’їхались у Глухові і на третій день березня місяця, учинивши генеральну щодо гетьманства раду, вибрали й постановили на ній собі гетьманом Дем’яна Ігнатовича Многогрішного».

Новообраний гетьман, як і його попередники, уклав з Росією угоду, так звані «статті», підписані 12 лютого 1669 р. і названі Глухівськими – за місцем підписання. Статті ці підписав не лише Д. Многогрішний, але і, як було записано в літописі, «на раді були і до статей руки приклали Преосвященний чернігівський і новгородський архієпископ Лазар Баранович; Ігумен Максаківського монастиря Ієремій Ширкевич; Гетьман Дем’ян Ігнатов; Обозний Петр Михайлов син Забіла; Судді: Іван Самойлов, Іван Домонтов; Осаули: Матвій Микитин син Гвинтівка, Павел Грибович; Писар генеральний Карп Іванов Мокрієв; Бунчужний Лукаш Зборовський; Хоружий військовий Василь Свириденко; Писар гарматний військовий Никифор Александров». Окрім того, «статті» підписали 10 полковників: «Ніжинський Филип Іванов син Уманець; Стародубський Петр Іванов син Рославченко; Переяславський Іван Єфименко, наказний; Київський Константин Солонина; Кошовий піхотного полку Афанасій Савенко; Прилуцький наказний полковник Яков Трофимов і осаул полковий; Комонний полковник Михайло Кияшко; Піхотний полковник Іван Бирло». Як бачимо, полковників реєстрових козаків, що були водночас і фактичними губернаторами земель Лівобережжя, серед них було небагато – лише ніжинський, стародубський та київський (звичайно, варто згадати, що і сам Д. Многогрішний на момент обрання був ще чернігівським полковником), два полки – Переяславський та Прилуцький – представлені на раді «наказними полковниками». Окрім того, текст «статей» підписали представники полкової старшини, сотники й представники від підконтрольних Д. Многогрішному земель. Загалом «Глухівські статті» підписали 137 осіб, присутніх на раді, яка щойно обрала Д. Многогрішного гетьманом.

«Глухівські статті» складалися з 29 пунктів, упорядкованих за традиційною для таких документів формою: прохання української сторони і відповіді на них російського царя. У деяких питаннях цар погоджувався на прохання українців, у деяких – ні. Були й пункти, запропоновані самим російським царем. Українська сторона, звичайно, мусила з ними погодитися.

Першим пунктом «Глухівських статей» цар, на прохання українців, «милосердно» простив «вини їхні» (тобто все те, що відбувалося під час антимосковського повстання І. Брюховецького) й пообіцяв, що «надалі їм ті їхні вини не згадуватимуться», а українці, зі свого боку, мусили «бути під його, великого государя, самодержавною високою рукою у вічному підданстві невідступно без будь-якої зради».

Другий пункт «статей» стосувався «прав і вольностей» українців, тобто фактично усього їхнього державного, соціального та економічного устрою. Пункт цей був напрочуд коротким: українці «милості у великого государя просять, щоб бути їм при колишніх своїх правах та вольностях, чим ударований був давніший гетьман Богдан Хмельницький, і щоб їм усе було потверджено»; натомість цар, «Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував гетьмана і все військо цього боку Дніпра правами й вольностями за колишнім їхнім правом і гарантував, що їхні права та вольності ні в чому не порушуватимуться». Отже, формально цар повернув Україні всі права, що їх вона мала за часів гетьманства Б. Хмельницького. Однак на той час (особливо після Переяславського договору 1659 р. з Москвою Ю. Хмельницького) зміст цих прав та вольностей був спотворений, і тексти інших «Глухівських статей» це добре засвідчували.