Тарас Гончарук - Дем'ян Многогрішний

На початок 1669 р. Д. Многогрішний, вочевидь, уже покинув сумніватися, бути чи не бути лівобережним гетьманом (якщо він справді мав такі сумніви). У цей час до Москви прибули українські посли, яким було дано наказ «від нас, гетьмана війська вашої царської величності Запорозького Сіверського Дем’яна Ігнатовича, від обозного, суддів, полковників, осавулів, сотників і всього Запорозького війська і православного народу малоросійського християнського <���…>» (складений 1 січня 1669 р.).

Текст зазначеного наказу, на думку істориків, переконливо свідчить, що Д. Многогрішного аж ніяк не можна вважати проросійським діячем. Дякуючи російському цареві за «прощення», Д. Многогрішний від імені «Запорозького війська і від усього православного народу християнського малоросійського» прохав, щоб цар залишив людність Гетьманщини «при давніх наших вольностях», наданих у договорі з Б. Хмельницьким 1654 р. ці вольності, як стверджувалося в наказі, обмежено при наступниках Б. Хмельницького, починаючи від гетьмана Ю. Хмельницького.

Найбільше уваги у відомій частині наказу Д. Многогрішний приділив перебуванню на українській території російських залог та воєвод. «Хоча в тих статтях славної пам’яті Богдан Хмельницький, – йшлося в документі, – гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке добивали чолом великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, щоб у стольних українських містах були воєводи із ратними людьми його царської пресвітлої величності на оборону від неприятелів, а саме: в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, але вони замість оборони більшу нам пагубу і знищення нанесли і то в тій мірі, що ратні люди вашої царської пресвітлої величності у наших містах у бідних людей частими грабунками, пожежами і вбивствами до смерті і різними та всілякими мучительствами людям допікали, а над те до наших норовів та звичаїв не є звиклі». Саме злочини російських військовиків, які залишалися абсолютно безкарними, а також зневага російських воєвод до козацьких звичаїв, на думку Д. Многогрішного, стали причиною загального збурення на Україні й «через це, а не від чого іншого, ця теперішня війна почалася і зросла, тільки від того, що ще й <���…> Брюховецький війну почав у той-таки час». Отже, Д. Многогрішний вважав, що не лише І. Брюховецький, а й російські воєводи призвели до розриву Гетьманщини з Росією та війни між ними в 1667—1668 рр.

Виходячи з цього, Д. Многогрішний просив вивести російські війська з українських міст. Окрім того, клопотався про те, щоб російські воєводи не мали права судити місцеве населення, особливо козаків. «Бо ті воєводи, – писав Д. Многогрішний, – не зважаючи на постановлені статті, у козацькі права та вольності вступалися і козаків судили, чого ніколи в Запорозькому війську не бувало, а це в ці часи Запорозьке військо перетерпіло». Якщо ж довічно та незмінно козацькі права та «вольність» будуть закріплені за козаками, Запорозьке військо й Гетьманщина у «постійності перебуватиме неодмінно й несхитно».

Д. Многогрішний просив повернути населенню Гетьманщини його «нáряд» – тобто автономний уряд, запроваджений після Визвольної війни проти Польщі, за часів Б. Хмельницького, й обмежений через свавілля російських воєвод за часів І. Брюховецького. У наказі було наголошено, що українські посли у Москві мусять «бити чолом <���…> великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, від нас, гетьмана, і від полковників, і від осавулів, сотників, отаманів, черні, і від усього війська Запорозького, і від усього народу православного християнського, щоб той наш прямий наряд, якого мали при своїх містах, куплений і завойований від лядського війська (а теперішнього часу його в нас воєводи в містах повідбирали), був нам повернений і відданий; і на те милосердний і милостивий отецький указ вашої царської пресвітлої величності щоб був до воєвод, смиренно просимо й молимо, припадаючи до лиця землі, щоб при нас був, а той наряд у нас не війною <���…> забраний, але так, насильством, вони ж [наряди] завжди при війську малися».

Окремим пунктом у наказі Д. Многогрішний просив звільнити українських полонених, що перебували в російських містах, зокрема тих із них, що були захоплені під час згаданих вище подій у Ніжині. «За указом великого государя нашого, – писав Д. Многогрішний, – його царської пресвітлої величності, коли боярин, і воєвода, і намісник білогородський князь Григорій Григорович Ромодановський стародубівський із товаришами війною підходили під малоросійські міста, то в той час, як у Ніжинському полку, так і в Чернігівському, і Стародубівському багато полону набрали і з собою завезли до великоросійських міст різних людей статі чоловічої та жіночої, великого й малого віку, – і досі в полоні перебувають, і про те государю нашому, його царській пресвітлій величності, мають бити чолом і смиренно просити про милосердний і милостивий указ, щоб зволив розіслати скрізь грамоти своєї царської пресвітлої величності по містах, щоб на волю пускали, а тих невільників, що були в наших містах, відразу всіх до одного щоб повипускали». Зазначений пункт наказу свідчив про те, що хоч Д. Многогрішний і слав козаків до Ніжина, але аж ніяк не міг бути ініціатором жорстокої розправи над мешканцями цього міста і навіть намагався допомогти постраждалим.