Тарас Гончарук - Дем'ян Многогрішний

Третій козацький літописець, С. Величко, вважав, що Д. Многогрішний просто побачив можливість для себе стати гетьманом, повноправним господарем Лівобережної України, взяти її під свій «реймент», тобто владу, і це було головним мотивом його дій. Тут слід зауважити, що Дем’ян Гнатович неодноразово говорив про своє небажання бути гетьманом, проте історики йому не вірили (хоча, наприклад, вірили його ж словам про власну «темність та неписьменність»).

Слід зазначити, що сіверський наказний Д. Многогрішний у непростий час свого гетьманування підписував універсали – законодавчі акти, якими гетьмани від часів Б. Хмельницького визначали внутрішнє життя козацької України. У сучасному збірнику універсалів українських гетьманів подано 14 текстів універсалів та наказів Д. Многогрішного, підписаних у пору з червня 1668 р. й до підписання «Глухівських статей» 12 лютого 1669 р. (насправді їх, звичайно, було більше). Написані ці універсали, як тоді було заведено, літературною, тобто церковнослов’янською із численними вкрапленнями канцеляризмів та народних слів, мовою. Д. Многогрішний підписував їх так: « Демьян Игнатович, полковник Войска Запорожского черниговский и наказный гетман северский » або « Демьян Игнатович, полковник Войска Запорожского черниговский и всего Севера гетман наказний ». цими універсалами наказний гетьман усієї Півночі вирішував чимало соціально-економічних питань на підвладній йому (далеко вже не такій великій) території. Зокрема, Дем’ян Гнатович підтверджував та захищав права монастирів та церков на зéмлі й майно: Максаківському монастирю було надано захист від мешканців сотень Чернігівщини, які «ґрунти монастирські <���…> без відома ігумена поорали» (універсал від 28 червня 1668 р.); тій самій обителі пізніше було видано підтвердження на маєтки в Ніжинському полку (універсал від 12 серпня 1668 р.); Успенській церкві Новгорода-Сіверського, з огляду на її спустошення, надано доходи від Путивльського перевозу (універсал від 6 липня 1668 р.); церкві Чудотворця Миколи у Стародубі, щоб її можна було «образами та аперотами прикрасити», надано водяний млин на річці Писці (універсал від 21 липня 1668 р.) тощо. Така політика стосовно православних монастирів та церков була традиційною для українських гетьманів, починаючи від владарювання Б. Хмельницького.

Традиційним було й те, що сіверський гетьман універсалами затверджував маєтки за старшинами та іншими мешканцями підвладних йому земель. Так, за військовим товаришем Юрієм Буначенком закріплено було млин, збудований ним у с. Шептаках (універсал від 21 липня 1668 р.). За стародубським полковим сотником Павлом Андрієвичем – куплене ним урочище Семківщина з прилеглими до нього бортними угіддями та сіножатями (універсал від 21 липня 1668 р.). За чернігівським війтом Григорієм Яхимовичем (універсал від 14 жовтня 1668 р.) – половину Недачинської рудні (тобто закладу з плавлення руди та виготовлення залізних виробів), зважаючи на те, що співвласник рудні, як сказано в універсалі, втік на Правобережжя «під час приходу під Чернігів [військ] неприятельського московита» (цікаво, як собі міг дозволити Д. Многогрішний такий вислів щодо своїх російських союзників?). Було підтверджено права чернігівського отамана Івана Домонтовича на села Смолин та Максим, надані свого часу ще «універсалами світлої пам’яті небіжчика Богдана Хмельницького» (універсал від 19 жовтня 1668 р.). Крім того, підтверджено права стародубського полкового обозного Гаврила Дащенка (універсал від 22 грудня 1668 р.) на с. Литовське, млин на р. цитві та інші угіддя, надані раніше «універсалом небіжчика світлої пам’яті гетьмана Брюховецького» (дивна повага до гетьмана, якого тоді росіяни вже називали «зрадником») та ін.

Як бачимо, своїми універсалами сіверський гетьман продовжив традицію сприяння розвитку ремесел та промислів на Гетьманщині: закладанню млинів, рудень, бортних угідь та ін. Не дивно, що і мешканці деяких міст уже тоді отримали від Д. Многогрішного «охоронні універсали». Універсал від 21 липня 1668 р., підписаний у Чернігові «усього Севера гетьманом наказним», підтвердив чинність магдебурзького права в місті Стародубі та права на земельні володіння з млинами, за цим містом закріплені. А універсалом від 4 січня 1669 р. «Дем’ян Ігнатович, гетьман війська його царської пресвітлої величності Запорозького Сіверський», «бачачи, <���…> що місто Чернігів через теперішню війну до великого пустошення прийти був змушений», звільнив мешканців цього міста від надання проїжджим гінцям підвід та кормів. Окрім того, Д. Многогрішний у вказаному універсалі оголошував: «І зберігаємо також [Чернігів] при давніх правах усіляких від гетьманів Військ Запорозьких антецесорів наших наданих на усілякі пожитки, тобто озера, перевіз, села [і від них на чернігівського] війта, на ратушу, на бургомістрів, як перед тим <���…> усілякі податки збирали, так і тепер <���…>, при тих усіх пожитках затверджуємо <���…> і суворо наказуємо, аби ніхто тому не перешкоджав під [загрозою] суворого покарання військового <���…>». Підтвердження магдебурзького права, звільнення міст від податків та інших повинностей, затвердження за ними земель – це, безперечно, дії, які міг собі дозволити лише правитель держави або досить широкої автономії. Загалом, від текстів вищезгаданих універсалів складалося дивне враження. Д. Многогрішний на час їх підписання був лише наказним, тобто тимчасовим, гетьманом і, за власними словами, на «справжнє» гетьманство особливо не претендував. А зміст універсалів свідчить, що внутрішню політику на підвладному йому невеликому «шматку» земель Лівобережжя Дем’ян Гнатович проводив ґрунтовну, цілком у дусі гетьманів України «обох боків Дніпра» 1648—1668 рр.