Тарас Гончарук - Дем'ян Многогрішний

Демко осавул войсковий ». Що ж до участі славнозвісного полковника Д. Нечая та Д. Многогрішного в поданні королівської грамоти 1651 р., то козацький літописець Григорій Граб’янка писав: «Генеральний писар Іскоростинський копії цих привілеїв, скріпивши їх військовою печаткою, роздав старшині козацькій. На копіях гетьман власноручно підписався так: Богдан Хмельницький, гетьман його королівської величності війська запорізького. цей документ у присутності полковника браславського Нечая та генерального осавула Дем’яна Многогрішного і намісника королівського пана Остапа Виговського 8 березня був записаний до Київських реєстрових книг».

На противагу цим свідченням уже згадуваний Віктор Горобець зазначає: «Твердження відомого українського історика В. Антоновича про те, що Многогрішний уже 1649 р. в уряді Б. Хмельницького обіймав посаду генерального осавула, видається неправдоподібним. Поза всяким сумнівом, “осавул Демко” з Реєстру 1649 р. є не хто інший, як Дем’ян Лісовець». На думку В. Горобця, до складу козацької старшини Дем’ян Гнатович потрапив значно пізніше – не за часів Визвольної війни, а за часів Руїни: «Перша достовірна згадка про Многогрішного міститься в документі, датованому аж 1664 р., де він титулується полковником чернігівським», – пише дослідник.

Історикам досі невідомо, як «мужицький син» Д. Многогрішний раптом став козацьким полковником (слід нагадати, що полковник на Гетьманщині був не лише командиром козацького полку, але й «губернатором» відповідної території). В. Горобець дивується цьому «кар’єрному злетові», зазначаючи: «Досить стрімкий, майже унікальний злет для козака-неофіта, який, крім того, що був “чужим” у козацькому середовищі… – унікальний випадок в історії українського гетьманства другої половини XVII—XVIII століть!» Хай там як, а цей злет свідчив про неабиякі здібності вихідця з селянської сім’ї Дем’яна Гнатовича Многогрішного.

Чернігівським полковником Д. Многогрішний став за часів гетьманства Івана Мартиновича Брюховецького, який прийшов до влади на сумнозвісній Чорній раді 1663 р., що знаменувала собою остаточний прихід Руїни в українські землі. Розбрат серед козаків, війна лівобережних та правобережних гетьманів між собою, наступ на українські землі численних іноземних військ – польських, російських, татарських та, нарешті, турецьких, руйнація господарства та винищення населення – все це знаменувало ту пору. Тоді ж поволі було обмежено і права козацької автономії – найбільші здобутки Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Важливим етапом на шляху до цього обмеження став візит І. Брюховецького до Москви й підписання Московського договору, «інкорпораційного», за визначенням сучасних істориків, згідно з яким Україна втрачала судову та фінансову автономію, натомість кількість українських міст, де стояли російські гарнізони з воєводами, зросла до десяти, а гетьман отримав звання російського боярина. Під час візиту І. Брюховецького до Москви боярські звання та маєтки отримав не лише він, але й чимало його підлеглих, зокрема полковники. У «реєстрі, кому саме звелено надати великого государя жалувані грамоти на дворянство й на маєтки та на млини» 1665 р., серед інших згадано і полковника чернігівського Ігнатенка, тобто Дем’яна Многогрішного.

І. Брюховецький, отримавши в Москві «царську ласку», в листах до російського царя послужливо називав себе «підніжком», «холопом» та «Івашкою». Наприклад, лист І. Брюховецького до російського царя від 27 травня 1666 р. починався так: « Божию милостью, великому государю князю Алексею Михайловичу, всея Великия и Малыя и Белыя России самодержцу, <���…> вашему царскому пресветлому величеству, боярин и верного войска вашего пресветлого величества Запорожского, гетман Ивашка Брюховецкий, яко верный холоп, низко до лица земли пред пресветлым вашего пресветлого царского величества престола ногами со всем войском вашего царского пресветлого величества Запорожским упадаючи, смиренно челом бью на премилосерднейшей и рассмотрительнейшей отеческой вашего царского пресветлого величества милости <���…> » (тут і далі цитати, подані мовою оригіналу, курсивом. – Т. Г. ).

У цьому ж листі І. Брюховецький писав: «<���…> посилав я, холоп, дворянина вашої царської пресвітлої величності й вірного війська Запорозького чернігівського полковника Демка Гнатова сина, <���…> під Гомель, зрадницьке місто, з усім його Чернігівським полком, до того ж додавши й ті піхотні та кінні з різних боків збірні сотні, яких зібралося самовольством чимало на самому прикордонні від Запоріжжя, і я, вірний вашої пресвітлої царської величності холоп, запобігаючи тому, щоб і ці самовольством зібрані [козаки] з Запорозькими козаками не змовилися б і не відвернулися б від нас до них [тобто щоб лівобережні козаки не піддалися агітації запорожців. – Т. Г. ], заради того я тих самих збірних козаків до того краю надсилав; також і Дмитрашку Райчу бряславського полковника з усім товариством волоських хоругв, що при ньому було».

Читать дальше