Ігор Стамбол - Іван та Юрій Липи

Згодом він трансформував цю ідею в спробу організації україномовного тижневика «Лікарський порадник». це було складнішим завданням за картки, але в повній мірі поєднувало два фундаментальних аспекти прагнень І. Липи: просвітництво медичне та національне. Варто розуміти, що мова видання не була забаганкою лікаря. Селяни на той час, а вони становили більшість населення українських земель, елементарно не розуміли мови імперської влади. І всі скупі спроби влади поширювати відомості в селах розбивалися об неуцтво та іншомовність. Але цей останній аспект так і лишився незрозумілим колоніальній владі, тож всі спроби І. Липи закінчилися невдачами.

До молодого харизматичного лікаря, майже одразу по влаштуванні в Мачухах, почала виявляти цікавість 19-річна дружина місцевого священика Єлизавета Іванівна Геращенко. Молода мати і дружина намагається закохати в себе лікаря – сюжет, який потребує серйозного психіатричного аналізу.

Спочатку І. Липа пробував не помічати її залицянь. Тоді вона почала влаштовувати скандали всім, хто був поряд. Якщо лікар лишався незворушним, Є. Геращенко просто приходила до його господи в гості за різних приводів і вела розмови на всі теми, аби лишитися довше. Лікар на той час запросив свою мати Ганну до себе, та теж не знала, що робити з тією залицяльницею.

Як би «зимно» Липи не ставилися до жінки, вона не зупинялася. І лікар почав її жаліти, а потім з’явилися й інші почуття. Та душевні муки не полишали людину, яка звикла жити по совісті. До етичних сторін психологічної драми додавалося і те, що Є. Геращенко мала дуже своєрідний характер. Побачивши, що І. Липа вже не виявляє до неї ворожості, вона почала жалітися на своє життя, на чоловіка, який їй не милий, на відсутність можливостей робити щось корисне. І почала проситися до І. Липи в лікарню фельдшеркою. На заперечення, що для цього потрібна спеціальна освіта, цілеспрямована особа пішла на фельдшерські курси.

Старання призвели до того, що врешті лікар «здався» і жінка пішла від священика. Але й служитель церкви не зупинився. Він подав заяву до медичного управління, що не дозволяє своїй законній дружині йти на фельдшерку. Як виявилося, на той час жінка не могла без дозволу чоловіка йти на роботу. Крім того, намагався робити різні дрібні шкоди своєму «супротивнику», писав йому листи зі звинуваченнями тощо.

У листах до М. Грінченко І. Липа докладно описує характер їх взаємин та портрет Є. Геращенко, яку ласкаво називає «Люліки». Він був глибоко спантеличений цією ситуацією. Адже навіть коли все майже владналося, лікар мав чималі душевні переживання, спричинені характером і поведінкою майбутньої дружини. В одному з листів він зазначав: «…з одного боку [я] її чим далі, тим більше люблю. З другого боку, боюся взяти її за дружину. Це така людина, що всім подобається: і жінкам, і чоловікам… всі у неї закохуються… Усякий лічить за щастя зробити їй яку хоче послугу, і вона панує над ними, поки вони не зробляться для неї непотрібними, або поки я не почну сердитися…»

Незважаючи ні на що, все йшло до одруження І. Липи, адже Є. Геращенко подала заяву на розлучення та вчилася на фельдшерку. Але тут утрутилася доля. Вже на початку 1902 року І. Липа опинився на Одещині. Причому він виїхав из Мачух один, а Є. Геращенко ймовірно повернулася до чоловіка. Чому так сталося, джерела мовчать, і якби не продовження цієї історії, то цей роман був би вартий хіба що кількох речень.

Майже через десятиліття, коли І. Липа облаштувався на Одещині й одружився з іншою жінкою, вчителькою Марією Шепель-Шепеленко, ця історія набула свого продовження. Подружжя жило щасливо, але дітей не мало. Тому в лютому 1910 року вони всиновили хлопчика Георгія з містечка Старі Сенжари, що неподалік села Мачухи, з сім’ї Андрія та Єлизавети Геращенків. Хлопчику змінили ім’я, і так з’явився в родині майбутній талановитий поет і геополітик Юрій Іванович Липа.

В Одеському архіві на початку 2000-х дослідниками було віднайдено справу про всиновлення Георгія (Юрія) Липи, і це була сенсація. Не надто велика, але активна громада місцевих українців, яка звикла шанувати Івана та Юрія Лип, не могла в це повірити, адже питання кровної спорідненості для пересічних людей є дуже важливим. З’явилися розмови про те, що вони дійсно не схожі один на одного, навіть політичні погляди в них різнилися. Галичани теж сприйняли таку новину з не надто великим захватом. Певна тінь падала на ореол відомих «батька і сина Лип». Це не єдиний раз, коли одноосібно вирване з архіву джерело розкривало правду, але без поєднання з іншими – не всю…