Ігор Стамбол - Іван та Юрій Липи

Такі умови праці не дозволяли активно включитися в культурницьку роботу, хоча налагодження зв’язків из широкою одеською громадою відбувалося. Крім згаданого вже мецената Є. Чикаленка, І. Липа зблизився і щиро заприятелював з лікарем І. Луценком, юристом та поетом С. Шелухиним (псевдонім С. Павленко), фольклористом, мовознавцем і очільником громади М. Комаровим та іншими. Також ненадовго до Одеси переїхав давній товариш І. Липи – актор та відомий поет М. Вороний. Яскравий склад громади призвів до сплеску національного руху, який було не стримати урядовими заборонами.

Травень 1903 року став вирішальним для лікаря і визначив його долю на наступний десяток років. Одеська управа призначила його лікарем для бідних та завідувачем лікарнею в приміському селищі Дальник. З цієї лікарні починали молоді лікарі, які прагнули працювати в Одесі. Лікарня була невелика, занедбана і нагадувала землянку, в якій, як писали одеські газети, «…хворі зимою розбігаються від холоду… там навіть миші не живуть і, здається, літом мух не буває…»

Незважаючи на всі негаразди, саме у Дальнику І. Липі вистачило часу, сил, енергії та натхнення, аби здійснити більшість из задуманого і ввійти до когорти великих, хоч і не дуже відомих серед загалу, українців.

У серпні 1903 року українцям обох імперій вдалося, из запізненням на п’ять років, зорганізувати святкування 100-річчя літературного твору, який розпочав еру нової національної літератури – «Енеїди» І. Котляревського. На відкриття пам’ятника І. Котляревському з’їхалися провідні діячі української культури й науки. Одеська громадськість, до якої, працюючи в Дальнику, належав і І. Липа, брала участь у збиранні коштів на пам’ятник ще з 1895 року. І живучи на Полтавщині, він агітував своїх знайомих з причорноморського міста, аби надсилали гроші на створення пам’ятника.

Коли ж уряд дозволив відкриття пам’ятника І. Котляревському та проведення урочистостей, І. Липа поїхав до Полтави. Дуже посприяла ця подія налагодженню міжособистісних зв’язків між українською інтелігенцією. Так, І. Липа познайомився в Полтаві з двома молодими літераторами: О. Кандибою та О. Плющем, в літературній долі яких йому судилося відіграти не останню роль.

Крім широкого резонансу, пов’язаного з ім’ям І. Котляревського, полтавські урочистості привернули увагу до статусу української мови. Так, відомий в Одесі публіцист М. Славинський подав огляд правового стану мови колоніального народу в Російській імперії. Він висловив сподівання на те, що уряд перегляне цензурний устав і українські письменники та читачі перестануть бути «изгоями» серед письменників і читачів інших народностей. Продовжила тему, підняту М. Славинським, стаття І. Липи «О малорусском языке». Лікар доводив до читачів власні погляди на вирішення ситуації: по-перше, аби російські публіцисти чітко з’ясували українське питання, воно потребувало великої кількості розвідок у російській пресі (тож, будь ласка, хочете знати щось про нас – давайте місце для розміщення інформації). По-друге, уряд мав дозволити україномовну періодику на спільних засадах из російськомовною та іншими, що теж дасть росіянам змогу зрозуміти сусідній народ.

Значною життєствердною перемогою лікаря в Дальнику став давно ним очікуваний крок – одруження. Ідеал грінченківської «творчої лабораторії» не було зраджено, адже «дуже природня і спокійна, з розумними лагідними очима… гарною звучною українською мовою» двадцятипятирічна Марія, яка з січня 1904 року стала Липою, працювала педагогом і мала проукраїнські погляди. За свідків під час вінчання у Покровській церкві (знищена більшовиками) було взято помітних представників української громади: лікарів Ф. Шульгу та І. Луценка, юриста С. Шелухина та редактора місцевої газети «Южное обозрение» М. цакні. Після завершення таїнства священик М. Шаравський виголосив перед присутніми, яких було трохи більше десяти, промову українською мовою. Звісно, для того, аби служитель погодився сказати напутнє слово майже зовсім забороненою в імперії мовою, нареченому довелося добре постаратися. Надалі більшість справ, пов’язаних из культурницькою, літературною та громадською діяльністю, родина Лип робила разом.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.