Ігор Стамбол - Іван та Юрій Липи

Вийшовши з в’язниці, тарасівець не мав можливості жити далі в Харкові, тож поїхав додому в Керч. Невідомо, як реагували на його невдале навчання рідні, як це було свого часу в того ж Б. Грінченка, коли його батько намагався звільнити сина з ув’язнення, і, хоч засуджував необдуману діяльність, підтримав сина у важку хвилину. І. Липа ж сам вирішував свою долю, бо не мав впливових родичів, проте мав друзів, які не так ділом, але словом тішили відрізаного від політичного руху побратима. Серед них були майже невідомі сьогодні О. Кривко, Є. Тимченко, М. Яценко, які теж послідовно втілювали в життя ідеали «Братерства Тарасівців», за що поплатилися власним добробутом.

І. Липі пощастило значною мірою в тому, що він не здався після розгрому його товариства. Він не вхопився за чарку і не відійшов від політики назавжди, як це трапилося з частиною тарасівців. Першою проблемою, яку йому вдалося вирішити, була освіта. Не маючи права продовжувати навчання і не отримуючи ніяких відповідей від міністерства освіти, Іван Львович наважився на зухвалий вчинок, який вирішив його подальшу долю.

Столиця імперії – Санкт-Петербург, де «крові пролито людської, і без ножа», саме там вирішувалися всі питання. І. Липа вирішив їхати вимагати права на продовження освіти в столиці. Дозволу на проїзд до Петербурга він не мав, а без нього до столиці – зась!

Коли у поліційному департаменті Петербурга, до якого І. Липа навідався, зчинили скандал через самовільний в’їзд, він виплутався, лише вдавшись до хитрощів. Він заявив, що ще не заїхав до Петербурга, оскільки його речі все ще на вокзалі. Відповідь поставила поліціантів у глухий кут, і йому дозволили поселитися в місті на час вирішення справи. Вирішив майбутнє молодого українського інтелігента тодішній міністр освіти граф І. Делянов.

Директор департаменту поліції А. Добржинський, який свого часу був прокурором від обвинувачення на суді членів організації «Народна воля», пропонував І. Липі університет у Дорпаті (Дерпт чи Юр’єв), бо в Києві було «можливе повернення до українофільства». І. Липа ж «виторгував» Казань, де викладацький склад медичного факультету був на дуже високому рівні.

У Казані до студента з непевним політичним минулим ставились по-різному. Одні його обожнювали і кликали залишитися при 'їх лікарнях, інші, як професор С. Левашов, намагалися не допустити, аби тарасівець отримав диплом медика. Майбутній ректор Одеського университета перед самими іспитами примусив студента клопотатися про додаткові документи з Харкова, а, коли той розібрався из бюрократичними проблемами, на іспиті намагався поставити незадовільну оцінку, аби І. Липа повторно йшов на іспити вже наступного року. Проте за студента вступився весь професорський і студентський склад медичного факультету, тож С. Левашов капітулював. Так тарасівець став дипломованим медиком і розпочав тернистий шлях земського лікаря.

Не знаючи куди подітися після іспитів у Казанському університеті, І. Липа активізував пошуки роботи та спонукав до цього знайомих. В листопаді 1897 року він уперше потрапив на три тижні до одного з основних міст свого життя – Одеси, гостював у свого побратима, учасника таємної організації «Братерство Тарасівців», поета і фольклориста Віталія Боровика. В Одесі той після навчання у Ніжині та Києві закріпився у 1899 році, отримавши посаду інспектора Михайло-Семенівського сирітського будинку. Але переїхав сюди дещо раніше, бо був одружений ще з 1885 року из дочкою відомого одеського художника Амвросія Ждахи. Згодом став одним из провідних членів української громади в Одесі. В. Боровик активно займався поширенням україномовних книг, для чого створив у центрі міста, на Соборній площі, книгарню «Діло».

В Одесі І. Липа познайомився з місцевою українською громадою і з відомим меценатом Є. Чикаленком зокрема. це – надзвичайна постать в українському русі, адже всією своєю діяльністю намагався зламати стереотип про згубну окремішність українців. У важку хвилину, задля ствердження різноманітних видавничих та культурницьких проектів, Є. Чикаленко продавав частинами землі свого маєтку, аби підтримати загальну справу не словом, а карбованцем. Відома його фраза, що вже стала крилатою, «Батьківщину варто любити до глибини власної кишені».

Є. Чикаленко через свого товариша П. Кондрацького спромігся, аби І. Липу рекомендували до Ананьївського повіту. Таким чином, перша лікарня, яку очолив І. Липа, була розташована в селі Липецьке, неподалік від Ананьєва, на сучасній Одещині.