Ігор Стамбол - Іван та Юрій Липи

Юнак прагнув стати лікарем. Побачений в дитинстві приклад лікарської помилки, що призвела до смерті товариша, на все життя визначив шлях Івана Львовича. Обрано було Харківський університет. Навряд чи хлопець міг здогадуватися, що завдяки цьому университета, який було відкрито першим на Наддніпрянщині, столиця Слобожанщини стала також першим центром українського відродження в першій половині ХІХ століття. На базі университета розвинулися цілі напрямки українознавчих студій та літературних шкіл.

Харків, незважаючи на появу потужної київської громади, займав провідне місце в національному русі в другій половині ХІХ століття завдяки активній культурницькій діяльності інтелігенції. Родини Русових та Єфименків, Олександр Потебня, Дмитро Багалій, Микола Сумцов, Христина Алчевська та інші становили основу руху, який після Валуєвського та Емського указів перебував лише в культурницькій (українофільській) площині. Перспективи українського руху на той час були обмежені не лише російською владою, а й страхом досвідчених інтелігентів перед новими покараннями з боку колоніальної влади.

Але молодь не мала страху і вкотре доводила свою прогресивність, адже молоді було за що боротися – за власне майбутнє. Потрапивши на медичний факультет университета, І. Липа влився в студентську громаду, яка імпонувала йому своєю радикальністю на відміну від українофілів. За свідченнями поліції, яка вела постійний нагляд за студентськими гуртками, Іван Львович швидко знайшов своє місце серед «політично неблагонадійних осіб».

І. Липа любив фах, якому вирішив присвятити себе, та бажання лікувати не лише фізичні, а й соціальні хвороби було теж чималим. Один з гуртків, до якого входив І. Липа та маловідомі сьогодні Л. Фроєрдот і С. Степановський, намагався втілити ідею створення окремої студентської їдальні, де молодь могла б обговорювати важливі питання без нагляду з боку викладачів чи поліції. Ідея створення подібного закладу вочевидь є навіяною роллю кав’ярень в часи Французької революції, де збиралися відомі просвітителі та обговорювали важливі соціальні питання. Харківська поліція найбільшим агітатором за створення такої їдальні вважала І. Липу.

Навчання в університеті, спілкування з інтелігенцією та студентською громадою вплинули на світогляд І. Липи. Його толстовство і народництво отримало українське забарвлення. Як людина, вихована в дусі соціальної справедливості, І. Липа зрозумів першочерговість боротьби за свободу і права саме українців, бо їхнє існування було в рази важчим порівняно з росіянами, поляками, німцями та іншими народами імперії. Щасливим випадком для викристалізовування його поглядів стало призначення Олександра Русова у 1891 році статистичним описувачем селянських господарств Полтавщини. Робота була величезна, тож статистик, який належав до відомих громадсько-культурних діячів, залучив собі в допомогу харківських студентів.

У групі студентів, які під час канікул описували майно полтавчан, був також І. Липа. Поїздка селами краю, який є колискою сучасної української культури, адже виплекав Г. Сковороду, І. Котляревського, М. Гоголя, П. Мирного, І. Нечуй-Левицького та багато-багато інших, не могла лишити байдужим нікого. Мальовничий край, який майже не зачепила русифікація, був просто-таки «клондайком» етнографічних особливостей, які студенти намагалися зафіксувати. Щоправда, за спогадом І. Липи, не всі учасники описів майна були щирими українцями. Значна їх частина відмежувалася від нього, тож лише троє з усієї групи стали І. Липі побратимами на все життя. Це М. Байздренко – студент ветеринарного інституту, М. Базькевич – студент технологічного інституту та В. Боровик – студент природничого факультету Київського университета.

У Полтаві вони оселилися у родині Стешенків – батьків відомого згодом літератора, педагога і громадського діяча Івана Стешенка. Перебуваючи в україномовному, майже заповідному середовищі Полтавщини, студенти задумали здійснити поїздку на могилу Т. Шевченка в Канів. Чому саме туди? Четверо юнаків не могли ніяк зрозуміти, як утілити власні прагнення, як розпочати боротьбу за справедливість, на якій основі, що має бути підґрунтям? Ідея відвідати могилу людини, що пророкувала визволення свого народу і закликала його до цього, більше того, давала поради, як це робити і до чого потрібно рухатися, виглядала більш ніж логічною.

Подорож пароплавом по Дніпру, розмова из місцевими людьми, які не могли чітко визначити, хто похований на Чернечій горі, підсилили враження від подорожі Полтавщиною. Як же це може бути, що народ не знає свого Пророка, хіба ж цей люд зможе повстати проти тирана і гнобителя, якщо заклик до визволення не був почутий? Хто візьме на себе місію просвітити темний народ, довести до нього думку, висловлену генієм, і розпочне її втілення в життя? Поступово, наближаючись до Тарасової гори, студенти розуміли, що ніхто… крім них.