Тому моя розповідь, окрім її коротких уривчастих спогадів і міркувань, в першу чергу базуватиметься саме на численних відгуках та листуванні друзів Олени, з якими перетиналась її доля. Часто звертатимуся до роздумів із дослідження «Поетка вогняних меж. Олена Теліга» ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова, який вивів її у світ великої поезії та національно-визвольної боротьби. Зокрема зосередимо увагу на враженнях від спілкування з «Лєною», як він її називав, проникливого українського поета-націєтворця, великого шанувальника її творчості Євгена Маланюка.
Не оминемо також сумлінні напрацювання першого біографа Олени Теліги, українського політика і військового діяча, її друга й соратника по роботі у культурній референтурі (консультативна установа. – Прим. авт. ) ОУН Олега Штуль-Ждановича, а саме – збірник «Прапори духу. Життя і творчість Олени Теліги». Зокрема стане в нагоді вдумливе упорядкування біографії й осмислення життя і творчості талановитої поетеси доктора історичних наук, однієї із засновниць Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги Надії Миронець.
Спробую відповісти й на питання про політичні переконання, хоча воно не виключає демагогічних і заздалегідь передбачуваних відповідей. Український націоналізм – російський більшовизм – німецький нацизм – італійський фашизм: як це все уживалось у свідомості, в душі українця, викинутого за межі батьківщини? Зокрема, у свідомості Олени Теліги?
Намагатимуся відповідати як завжди, не з погляду упередженого всезнайства, а поперемінно користуючись телескопом – погляд з висоти нашого часу— і мікроскопом – занурення у нетрі її сучасності. Менше пафосу – більше конкретики. І ніякої категоричності. Тому нерідко мої коментарі супроводжуватимуться попередженнями «можна припустити», «ймовірно», «мабуть»… І маленьке зауваження… Вас може здивувати дещо незвичне написання слів у цитованих джерелах. Нічого дивного – це прикмета часу, і мною свідомо збережено тогочасний український правопис, який усталився в українській еміграції, хоча він і дещо розходиться зі сучасним.
Тож до зустрічі з Оленою Телігою! Пірнімо з головою у час її народження, визрівання в її душі українського світовідчуття і, як наслідок, – активної боротьби на незалежність України!
Як Лєночка Шовгенова ставала українкою
Олена Теліга, перебуваючи далеко від України, виборола це звання – Бути Українкою.
Лесь Танюк
Хтось із мудрих колись сказав: «Героями не народжуються – ними стають». Героїнею стала Олена Теліга. Трапляється, і українцями не народжуються, а стають. І це – теж про неї.
Одразу виникає питання: як могла Лєночка Шовгенова, спілкуючись до еміграції виключно російською мовою, стати активним борцем за незалежність України, а українську – вважати рідною і відтак спілкуватися лише нею? Нерідко стверджували, що Олена була українкою за походженням, хоча, скоріше за все, тут вступав у силу той фактор, що постать письменниці овіяна героїчним національним ореолом. А як же: видатна поетеса, героїня національно-визвольної боротьби – і не українка?..
Іван Опанасович Шовгенов, батько Олени Теліги, був родом із околиць степового Слов’янська. Але за однією з версій, міг бути білорусом, або, як припускав Євген Маланюк, начебто мав «кавказько-осетинські корені». Допитливий дослідник творчості Олени Теліги Надія Миронець знайшла-таки витоки походження батька. Виявляється, у метричній книзі Миколаївської церкви села Кам’янки Куп’янського повіту Харківської губернії записано, що батьком Івана (дідом Олени) був «державний селянин Опанас Євстафійович Шовгеня», який народився 12 вересня 1874 року. Він уславився як відомий вчений, інженер- гідротехнік. Вірогідно, під час навчання і роботи в Росії його прізвище піддалося русифікації, і Шовгеня став Шовгеновим. Мати Юлія-Уляна (Юліянія) Степанівна (Стефанівна) Нальянч-Качковська була родом із Поділля, з давньої української православної священницької родини. Після закінчення бестужевських курсів, які вважалися вищим жіночим навчальним закладом, працювала вчителькою.
І на цьому пропоную припинити пошуки. Зрештою, річ не в тому, про що йдеться в паспорті у графі «національність» – чого тільки там не писано у різні часи… Спочатку треба прийняти як даність, і я не вперше про це кажу, що приналежність до нації визначається не за складом крові, оскільки це абсолютно нацистська позиція, а за світосприйняттям і душевідчуттям людини. Тобто українцем має вважатися той, хто себе ним відчуває. Зрештою, таке тлумачення національності людини визначає місце особистості в історії. Уже вкотре доводиться стверджувати неспростовне. Гоголь писав свої українські сюжети російською мовою, але у листах до матері визнавав себе українським письменником. Росіянку Марію Вілінську ми сприймаємо як українську письменницю Марко Вовчок. Батько Гната Хоткевича був поляком, мати – українкою, а ми його знаємо як видатного діяча української художньої культури. Юрій Клен, німець за походженням, до речі, друг Олени Теліги, став визначним українським поетом. І подібні приклади можемо наводити дуже довго.
Читать дальше