Сергій Гальченко - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Поздрав і поцілуй за мене Білозерського і його жіночку. Чому ти не оженишся? Чи ми вже з тобою разом поженимось? Не швидко, я думаю, це лихо скрутиться.

Що там робить Куліш ? І де тепер його жіночка? Як побачиш її, то і її чмокни разів зо три за мене. А Кулішеві скажи, нехай мені пришле другий том «Записок о Южной Руси». Тут есть одна книжная лавка, та і в тій тілько букварі продаються. А як буде посилать вторий том, то нехай і первий прикине, бо я первий том «З[аписок] о Ю[жной] Р[уси]» подарував нашим киевским землякам в Астрахани. Поцілуй же його та попроси, нехай мені вишле свої любії «Записки о Ю[жной] Руси», а я йому за те не пришлю, а, дасть Бог, сам привезу гостин[ця] из самой киргизской степи.

Читать у мене тепер, слава Богу, єсть що, поздоров Боже добрих людей, але свого рідного нічогісінько нема, опріч «Богдана Хмельницко[го]» Костомарова. От ще вчистив книгу, так-так! В Саратові бачився я з старою Костомарихою, вона ждала його из заграницы к 15 сентября. Не знаю, чи вернувся він, чи ні ще? Чи не чуть у вас там про його чого-небудь?

Що там робить отой гульвіса Семен, що нічого мені не напише. Поскуби його за ухо і поцілуй за мене, а жіночку його і діточок не скуби, а тілько поцілуй.

Перелякав ти мене чорною печатью на своїм письмі. Чи не случилося там у тебе, крий Боже, чого недоброго?

Прощай, моє серце, мій голубе сизий! Я тепер, слава Богу, здоровий і веселий і щиро любящий тебе, моего єдиного друга.

Т. Шевченко.

Як побачишся з графинею Н[астасією] І[ванівною], то спитайся, чи був у неї Сапожников, з которим я плив из Астрахани в Нижній.

Братові любому, друзяці щирому, співаці славному, вірному товаришеві незапам’ятної пригоди 1847 року Тарасові Григоровичу од брата і друга чолом і вірне слово!

Слава, честь а благодареніє Великому, Справедливому, Милосердому Богу, визволившему тебе, друже, з тяжкої неволі на світ Божий між нарід хрещений на надію всім кохаючим щире Україну і всі братерські слов’янські народи! Два тижні чекав я тебе щодня в Петербурзі, повернувшись з чужини; істинно, найкраща радість для мене була почути, що Бог тебе напослідок вертає з гіркої неволі. Брати і приятелі наші в Петербурзі – Білозерський, Навроцький, Сераковський і другі казали, що мусив ти приїхати к 1 октябрю, одначе ти не явивсь, і я поїхав, а в Саратові узнав, що був єси у моєї матері, за що тобі велике спасибі. Швидше пиши та старайся, щоб тебе пропустили до Петербурга та пиши, пиши, пиши, тільки ж по-нашому пиши. Час змінився, цар – дай Боже йому здоров’я і довгого царствования – не забороняє нам нашої мови; тепер процвіта рідне слово; багато охочих до його, тебе тільки не достає, голови нашого, милого, любого. Дай Боже тобі, перетерпівши велике горе, зняти з себе напослідок терновий вінець і в чесній, поважній старості доживати віку, веселячи і повчаючи на все добре кобзою твоєю голосною земляків твоїх та одбираючи після смерті вічную славу. Не забувай щире й вірне поважаючого і кохаючого тебе друга, брата і товарища

Миколу Костомарова.

Окт[ября] 28

1857.

1857, 2 ноября, С.-Петерб[ург].

Мне так хочется сказать: друже мой единый, Тарас Григорьевич, мы с графом ждем Вас и не дождемся. Только и есть, что всякий день говорим об Вас. То с М[ихаилом] Мат[веевичем], то с Сераковским или с собратами художниками.

Вы не можете себе представить, как наболела у меня душа с тех пор как я узнала, что Вы не будете у нас в Петербурге. Ну, да, Бог даст, все поправится. Виноват во всем Ваш новопетровский комендант. Чего он испугался? Ему бы только отвечать в Оренб[ург], что вот как случилось; много, что получил бы выговор от губернатора за поспешность, вот и все. А то начал звонить в колокола. Напишите мне, ради Бога, что Вы теперь делаете, получили ли пачпорт? Пишите графу, проситесь в Академию. – Письмо это предоставят В[еликой] К[нягине] Марии Николаевне. Вы не знаете нашего Царя – ведь это сама доброта. Вы получите свободу жить в столице для Божественного Искусства.

У меня есть Ваши деньги – 500 руб[лей] сер[ебром], распорядитесь ими. Отослать ли их к Вам в Нижний или сберечь до Вашего приезда в Петербург? Во всяком случае, уведомьте меня. Я видела все Ваши рисунки, они очень хороши. А за мой рисунок, т[о] е[сть], присланный мне, в память 1-го генваря 1857 года, кланяюсь по-русски и глубоко благодарю за святые минуты счастия, которые мне доставили и вид этого рисунка и перемена судьбы рисовавшего. Да, есть у людей святые, отрадные минуты жизни.