Олена Нагорна - Георгій Нарбут

Наприкінці 1907 року для удосконалення художньої майстерності Георгій Нарбут почав відвідувати приватну студію Єлизавети Званцевої, учениці Рєпіна та Чистякова, де викладали Мстислав Добужинський та Леон Бакст – студію також називали «Школа Бакста та Добужинского». «У мене зберігся лист Нарбута, де він невпевнено радився зі мною, поступати йому чи ні в школу, врешті-решт він поступив, але пробув там недовго. Я зовсім не пам’ятаю його малюнків, залишилося тільки враження, що він дуже старався і нічого «не виходило». Це характерно для нього: чудовий рисувальник і винахідливий художник – він “не вмів” малювати з натури» – згадує старання молодого Нарбута Мстислав Добужинский.

Саме Добужинський, який сам з дитинства займався графікою, порадив Нарбуту поступати до студії Симона Холлоші у Мюнхені, куди Нарбут поїхав для свого подальшого професійного удосконалення.

«На початку 1910 року він вирішив їхати до Мюнхена. Що його потягнуло саме туди, мені не ясно, може бути, саме той же культ Дюрера і німецьких старих майстрів гравюри. З Мюнхена він питав моєї поради, куди поступити. Я йому порадив школу Холлоші, в якого і сам навчався за десять років до цього і до якого зберіг назавжди подяку, як до надзвичайно талановитого і розумного керівника. Він так і вчинив і, мабуть, був задоволений, але знову ж таки я не знаю його тамтешніх шкільних робіт. Я думаю, Мюнхен був для нього, головним чином, важливий в сенсі знайомства з музеями і взагалі з мистецьким життям» – веде далі розповідь Добужинський.

У Німеччині в цей час мистецтво графіки досягло певного розквіту. У галузі книжкового оформлення там працювало багато художників, видавалося чимало художніх журналів. На високому рівні була й друкарська справа. Мюнхен тоді вважався одним із центрів художнього життя Європи. Тут Нарбут познайомився з видатним німецьким графіком Юліусом Діцем. Він відвідував музеї, де побачив оригінальні роботи Альбрехта Дюрера – класика світової графіки. Тут його дедалі більш захоплюють стиль ампір, геральдика та українська старовина, що пізніше проявилися в художніх особливостях, формуванні власних поглядів на творчий метод у графіці.

Заняття у школі професора Холлоші починалися о 9 годині ранку й закінчувалися о 8 вечора з перервами. Невелика майстерня розміщувалася в мансарді. Тут займалося близько шістдесяти художників різних країн. Панівною мовою була німецька. Холлоші, пристрасний любитель музики, часто в перервах між заняттями грав на флейті або віолончелі. Малювали на заняттях голову натурника й оголену модель. Холлоші ставив відразу живу натуру. Однак, попри цікаві заняття, насичене культурне життя, зокрема, мистецьке, настрій у завжди охочого до жартів Нарбута був аж ніяк не веселий. Навколо багато цікавого, але чужого.

«На час його перебування в Мюнхені стався один випадок, який показав його гарячність, трохи наївну чесність і товариське почуття, про що буде незайве, мені здається, згадати, – розповідає про чесноти Нарбута Мстислав Добужинський. – В Simplizissimus’e з’явився малюнок одного дуже відомого німецького художника, який на диво близько повторює один малюнок, надрукований в “Жупелі” (мені досі незрозумілий цей казус)». Йдеться про сатиричний Пітерський журнал «Жупель», що видавався товариством Р. Голик і А. Волберг в 1905–1906 роках. Всього вийшло три номери – обкладинку другого номера створював Білібін, а третього – Добужинський. Усі номери були конфісковані й знищені згідно з постановою суду. Відомості про конфіскацію першого номера з’явилися вже у другому: «за образу Величності». Видання припинило виходити. У журналі брали участь: Горький, Бунін, Купрін, Анисфельд, Білібин, Добужинський, Лансере, Сєров та інші тогочасні талановиті митці.

У другому номері журналу вперше були представлені антимонархічні карикатури Білібіна. «Нарбут – вів далі Добужинський, – надзвичайно гаряче реагував, збирався зробити скандал, дуже клопотав там і ворушив, і великих труднощів завдало відговорити його не піднімати цю історію. Такі несподівані спалахи темпераменту в зазвичай повільного, іноді дуже добродушного Нарбута бували нерідко. Коли він обурювався чимось, особливо нездарністю, то втрачав самовладання, смішно лаявся і невміло язував».

Єгор сумував за петербурзькими друзями-художниками. «Хоч у мене тут є досить порядно знайомих і німців, і росіян, – писав він через місяць додому, – але все-таки нуднувато…». Він миттєво реагував на все, що завдавало болю, навіть легкого смутку. Похмурим настроєм та символізмом (який явно з’явився у художника під впливом мюнхенської культурної атмосфери) позначена космічна фантазія художника «Пейзаж з кометою», що була створена ним у Мюнхені. Холодне світло комети Галлея розтинає темінь неба й забарвлює якоюсь неживою, потойбічною блідістю не зовсім зрозумілий пейзаж. Навколо – безлюддя, стояча чорна вода, руїни. Їхня нерухомість лякає, викликає невимовну тугу. Під кінець третього місяця, в листі до Бенуа від 27 квітня 1910 року Нарбут скаржився: «Доводиться мені на Великдень сидіти одному. Туга смертна, німці набридли. Подумую вже, як би відправитися куди-небудь в інше місце…» Незабаром художник покинув Мюнхен і повернувся до Петербурга.