Олена Нагорна - Георгій Нарбут

Мірискусники створили новий тип історичної картини, портрета, пейзажу зі своїми власними стильовими ознаками (виразні стилізаторські тенденції, переважання графічних прийомів над мальовничими, чисто декоративне розуміння кольору). «Світ мистецтва» став великим естетичним рухом на зламі століть, що узаконював нові смаки й проблематику, які на найвищому професійному рівні повернули мистецтву втрачені форми книжкової графіки та театрально-декораційного живопису, а також рухом, який створив нову художню критику.

У 1910 році за дорученням Третьяковської галереї художник-живописець та музейний діяч Ігор Грабарь запропонував Борису Кустодієву, художнику та одному з представників другої хвилі «Світу мистецтва», написати груповий портрет учасників цього товариства.

Підготовчі етюди Кустодієв писав у 1910–1916 роках: у квартирі Бенуа, в гостях у Мстислава Добужинського, а також у себе вдома на М’ясній вулиці, де всі мірискусники збиралися за столом і невимушено позували.

Між 1913 і 1916 роками він написав серію портретів членів об’єднання в змішаній техніці. Майже всі композиційні версії художника пізніше були використані в ескізі великого групового портрета, який, на превеликий жаль, так і не був написаний. Збереглася картина «Груповий портрет художників товариства “Світ мистецтва”» розмірами 52 × 89 см, що була написана Кустодієвим олією на полотні, яка, як і етюди, зберігається в Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі.

На портреті зліва направо зображені: Ігор Грабарь, Микола Рерих, Євген Лансере, Борис Кустодієв, Іван Білібін, Анна Остроумова-Лебедєва, Олександр Бенуа, Георгій Нарбут, Кузьма Петров-Водкін, Микола Міліоті, Костянтин Сомов, Мстислав Добужинський. Справа внизу підпис: «Б. Кустодієв / 1916–1920».

Кожен зображений на цьому портреті – яскрава особистість, зі своїм особливим виразом обличчя і виразною позою. Картина змальовує збори художників в невимушеній, але вишуканій обстановці вітальні квартири Добужинського. Грабар сидить на чолі столу і, тримаючи в руках розкриту книжку, вслухається в загальну бесіду. Поруч з ним занурений у свої думи стриманий мудрець Рерих. Праворуч від Грабаря, спиною до глядача, сидить сам Кустодієв, який розмовляє з Остроумовою-Лебедєвою, що повернулася до автора картини. Біля Остроумової-Лебедєвої – Петров-Водкін, експансивно встав зі свого місця й ніби поривається щось сказати.

З протилежного боку столу, там, де розташувалися Добужинський, Сомов і Міліоті – центр бесіди. До неї дослухаються Бенуа й Лансере. За спиною Бенуа стоять Білібін, який піднявся з чаркою, бажаючи яким-небудь жартом привернути увагу своїх колег і наш герой Георгій Нарбут в образі лондонського денді – у фраку, жилетці, білій сорочці, при краватці та з цигаркою в руці…

Чи міг подумати Нарбут за часів свого навчання в Глухівський гімназії, коли з таким захватом передивлявся кожен номер «Світу мистецтва», що прийде час, і він стане одним з героїв картини Кустодієва? Картини, яка стала тоді безпрецедентним художнім проєктом – груповий портрет колег-однодумців, великих художників початку ХХ ст.

У 1906 році Георгій Нарбут стає студентом Петербурзького університету. Вечорами Єгор (так Нарбута називали у Петербурзі) з іншими студентами збиралися у вільній аудиторії свого факультету й працювали: найбільше малювали фарбами або олівцем «натуру». А вже за місяць організували там виставку своїх робіт та запросили на неї визнаних митців мірискусників – Олександра Бенуа, Анну Остроумову, Євгенія Лансере, Костянтина Сомова, Мстислава Добужинского, Івана Бібіліна.

Слід зазначити, що з 1904 року видання журналу та виставки «Світу мистецтва» припинилися, офіційно об’єднання не існувало, але «група Бенуа», увійшовши до складу «Союзу російських художників», зберігала свою відособленість і згуртованість. Саме 1906-го ця група вирішила поцікавитися проблемами навчання молодих художників. Ось чому майстри, яких запросили студенти, не тільки відвідали виставку, а й пообіцяли вести заняття в їхній самодіяльній студії. Свого часу Бенуа взагалі вважав академічну освіту зайвою. «Облиш бути школярем, старанно й довірливо слухаючи те, що говорять йому недотепи-вчителя. Маєш бути художником і вчитися на самому мистецтві!» – писав він в 1895 році до Лансере.

«Почав ходити до університету… Перевівся відразу ж зі східного факультету на філологічний і думав як слід взятися за науки, але мене тягнуло до мистецтва, тягнуло до художників… Незабаром серед своїх колег по факультету я знайшов кілька таких самих, як і я, хто нудьгував без мистецтва. Серед цієї молоді зараз пам’ятаю прізвища П. Філатов, Н. П. Сичов, Лех… Ми і були засновниками «художнього гуртка» в університеті. (Тоді одночасно там було започатковано і літературний гурток «Гурток молодих», на вечорах якого виступало чимало відомих згодом російських поетів і письменників)», – розповідає про початок свого студентського життя в Петербурзі Нарбут. До літературного «Гуртка молодих» увійшов і брат Георгія – Володимир Нарбут.