Олена Нагорна - Георгій Нарбут

Нарбут обожнював українське народне мистецтво, захоплено вивчав старовинні народні гравюри, любив малювати давню архітектуру. Особливо велику роль відіграють у його ілюстраціях характерні для України барокові та класичні архітектурні елементи соборів, церков, палаців.

У своїх ілюстраціях та обкладинках до книжок та журналів він часто використовує мотиви селянської вибійки, витинанки, полтавських килимів, опішнянської кераміки, малює постаті козаків-бандуристів, стилізовані квіти, деталі українського народного орнаменту й об’єднує їх чіткою графічною логікою в єдине гармонійне ціле.

Нарбут увібрав у себе дуже багато зі старого мистецтва, старих книг, перемодернізував цю спадщину на свій лад і створив нову, модерну мову на основі старого мистецтва. Відтворюючи на цьому ґрунті свій стиль, Нарбут водночас спонукав кращих своїх послідовників до вироблення національного стилю всієї української книжкової графіки.

Неординарний, яскравий Нарбут був магнітом мистецького Києва початку ХХ ст. Своєю відданістю мистецтву він притягував талановитих та творчих людей. І це було та залишається Нарбутівською силою.

Георгій Нарбут народився 9 березня (26 лютого за старим стилем) 1886 року на хуторі Нарбутівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (зараз це Сумська область). Сім’я майбутнього графіка, яка походила зі старовинного, але збіднілого козацького роду, якому колись і належав хутір, була досить велика: дев’ятеро дітей. До зрілого віку дожило семеро – чотири брати і дві сестри. Молодший з братів – Володимир Нарбут в майбутньому став відомим поетом, одним із засновників акмеїзму (літературної течії, представниками якої були Анна Ахматова та Осип Мандельштам).

Батько Нарбутів, Іван Якович – дворянин, випускник фізико-математичного факультету Київського університету, дрібний поміщик, мало цікавився вихованням дітей, повністю переклавши цю справу на плечі дружини Неоніли Миколаївни Махнович, дочки священника.

На батьківському хуторі Георгій прожив до дев’яти років. 1896-го його віддали до підготовчого класу Глухівської гімназії, яку він закінчив 1906 року.

Як розповідає у своїх спогадах сам Георгій Нарбут, тоді він вперше побачив місто. У Глухові, багатому на пам’ятки минулого, старовинні собори, зароджується його захоплення архітектурою.

Однокласником Нарбута по Глухівській гімназії був Федір Ернст – згодом відомий мистецтвознавець, а також збирач і дослідник творчої спадщини свого шкільного друга.

Ще на початку навчання в гімназії, як згадує Ернст, у Нарбута одночасно проявилося зачарування мистецтвом та природою. З великою терплячістю він змальовував рослини з усіма деталями, комах. Особливо любив збирати колекції малюнків великих метеликів, у яких тонко декоровані крильця. Потім це буде помітно показано в його роботах. Варто хоча б згадати ілюстрацію до байки Крилова «Бабка і Мураха», створену в найніжніших відтінках акварелі. Фарби такі прозорі, що часом здається, ніби художник не намалював, а приліпив бабці справжні тонкі, блискучі, прозорі крильця.

Георгій любив подовгу вдивлятися в мальовничі краєвиди, а потім творчо компонував їх з уяви, маючи рідкісну пам’ять і здібність чудово схоплювати все характерне й головне. Трохи згодом ця любов до природи також проявить себе в оформленні багатьох казок.

«З малих років, скільки я себе пам’ятаю, мене тягнуло до малювання. За відсутності фарб, яких я й не бачив, поки не потрапив в гімназію, і олівців, я використовував кольоровий папір: вирізав ножицями і клеїв клейстером з тіста». Дослідники творчості Нарбута стверджують, що саме це дитяче захоплення сприяло формуванню у майбутнього художника «силуетного мислення».

Перші спогади про перебування в гімназії в Нарбута не дуже приємні – замість того, щоб розпочати заняття, він захворів на кір. Та й загалом Георгій, попри старання матері, яка запрошувала допомагати їй у дошкільному вихованні дітей учителя із сусіднього села, не був на належному рівні підготовлений до навчання у гімназії, тож залишався у першому і другому класах по два роки. Серед улюблених предметів хлопчика – історія та словесність, математику він не любив, як і уроки малювання. За словами графіка, перші вчителі малювання нічого йому не дали, адже їхні методи викладання не відповідали віковим особливостям дитини.

«Весь час мого перебування в гімназії я малював фарбами й олівцем без керівників: що міг, як міг і що хотів. Мене дуже зацікавило при проходженні курсу давньослов’янської мови, як це в старовину писалися від руки книги, і я, знайшовши зразок шрифту Остромирова Євангелія, став намагатися писати по-старовинному» – напише Нарбут у своїх спогадах. – Спочатку переписав «Повчання Володимира Мономаха до своїх дітей», потім «Євангеліє від Матвія», «Пісню про Роланда» (готичним шрифтом з орнаментальними великими літерами). Це були мої перші досліди в графіку».