Олена Нагорна - Георгій Нарбут

Відтак, коли Георгій стане ректором Художньої Академії, він також даватиме завдання своїм учням копіювати зразки шрифтів і друкарських окрас XVII, XVIII віків у збільшеному масштабі як вправи, що дисциплінують руку й око та розвивають образне мислення – про що він сам дуже добре знав із власного досвіду.

Наступним важливим та доленосним відкриттям за часів навчання у Глухові для Нарбута став щомісячний ілюстрований художній журнал «Світ мистецтва», який гімназист знайшов у Глухівській публічній бібліотеці. Орган письменників-символістів та їхнього однойменного об’єднання «Світ мистецтва» («Мир искусства») виходив у Петербурзі з 1898 по 1904 роки. Редактором, а потім і видавцем журналу був Сергій Дягілєв, а з 1903-го і художник та мистецтвознавець Олександр Бенуа, який в майбутньому стане другом Георгія Нарбута.

На сторінках журналу можна було знайти відомості про своєрідне японське мистецтво, твори античності доби Відродження, репродукції творів Іллі Рєпіна, Костянтина Сомова, Валентина Сєрова, Івана Білібіна (першого петербурзького вчителя Нарбута. Творчість Білібіна, зокрема, широко відома ілюстраціями до казок Олександра Пушкіна – про царя Салтана, Золотого півника, Рибака і Рибки, Івана-царевича, Жар-птиці і Сірого Вовка), Віктора та Аполінарія Васнецових, Леона Бакста та багатьох інших. Це визначало високий художньо-естетичний рівень видання. Багато чого у власному оформленні журналу пізніше було трактовано як класика «модерну».

Зрозуміло, що видання, яке на рубежі століть виявилося рупором нових віянь у мистецтві, справило на юного Нарбута дуже сильне враження. Багато перших робіт Георгія Нарбута були наслідуванням майстрів-мірискусників.

Як графік Нарбут дебютував також у Глухові на «Сільськогосподарській виставці». При ній був влаштований «художній відділ». До участі в цьому відділі був запрошений і Георгій Нарбут, де він виставив свої перші досліди в графіці. «У тому ж 1904 році була вперше надрукована і моя робота, на яку тепер я не можу без сорому дивитися. Це був розфарбований графічний лист – “Ікона святого Георгія Побідоносця”, видання “Громади святої Євгенії” Червоного Хреста Росії. У цьому видавництві для пропонованих до публікації малюнків було журі з великих петербурзьких художників, і мене потім дуже дивувало, як воно могло схвалити для видання такий мій “твір”» – буде згадувати Нарбут про намальовану ним конкурсну листівку «Герб міста Москви». Попри те, що Нарбут соромився цієї незрілої роботи, для істориків вона набула цінності документа, який зафіксував початковий інтерес художника до геральдики (хоч саме зображення нагадує герб дуже віддалено).

Загалом геральдикою Нарбут зацікавився рано. Зберігся лист 18-річного гімназиста до знавця історії українського лівобережного дворянства Петра Яковича Дорошенка від другого жовтня 1904 року: «Чи не можу я що-небудь дізнатися про рід “Нарбут”? Чи немає у Вас герба цього роду і чи не можна мені його змалювати? За це буду Вам дуже вдячний». Потім Георгій намалює таки герб свого роду, але то буде вже 1912 року у Санкт-Петербурзі, куди він вирушить після закінчення Глухівської гімназії і де житиме та працюватиме до 1917 року.

«Нарешті 5 червня 1906 року я мав у кишені “Атестат зрілості”, хоч і не дуже привабливий, покритий майже одними “трояками”… Восени мріяв потрапити в Північну Пальміру до своїх, близьких моєму серцю, “мирискусников”… Твори Олександра Бенуа про мистецтво вабили мене, як якесь сяйво, з рідного куточка на Глухівщині на північ… Одне мрія, інше дійсність… Ціле літо мені довелося воювати за право їхати в Петербург (батько Георгія був проти цієї ідеї)… Нарешті, після багатьох прохань, погроз і сварок я з братом вирішив поїхати до Глухова і здати на пошту прохання до Петербурзького університету… Але ось на початку серпня ми отримали повідомлення з канцелярії Петербурзького університету, що “Георгій і Володимир Нарбути зараховані студентами факультету східних мов”» – згадує Нарбут. Вони з братом подавали прохання на «східний факультет», тому що не мали надії бути зарахованими на будь-який інший. Але згодом Георгій переведеться на філологічний факультет, на якому знайде таких, як і сам, – однодумців, одержимих мистецтвом і разом з ними створить «художній гурток».

На той час, коли Нарбут переїхав до Петербурга, об’єднання «Світ мистецтва» не існувало вже два роки, видання журналу та організація ним виставок припинилися. У 1904–1910 роках більшість його членів долучилися до московського творчого товариства «Союз російських художників».