Юлія Коляда - Микола Леонтович

У 1882 р. о. Дмитро Леонтович за ревну старанність і переконання парафіян до пожертви 1500 крб. на ремонт парафіяльної церкви був удостоєний подяки єпархіального керівництва. У серпні 1888 р. його нагороджено Подільською духовною консисторією набедреником. Власні повчання о. Дмитро завжди промовляв зі старанням. Піклувався про церковно-парафіяльну школу, як законовчитель провів у навчальному 1888 р. до 80 уроків.

У с. Шершні, упродовж 1881–1888 рр., з родиною Леонтовичів також мешкали мама Марії Йосипівни – Юлія Іллівна Ятвинська (1832 р. н.) та брат Федір Йосипович (1870 р. н.), який навчався у Подільській духовній семінарії.

Географія служіння Дмитра Феофановича на духовній ниві у Подільській єпархії була досить широкою: с. Монастирок Брацлавського повіту, с. Шершні Тиврівської волості Вінницького повіту, села: Новоселиця Літинського (1891 р.), Білоусівка Брацлавського (1895 р.), Немичинці Проскурівського (тепер Хмельницький район Хмельницької області), (1917 р.), Носівці Гайсинського повітів (жовтень, 1917 р.), с. Марківка Кублицької волості. Відомо, що у похилому віці Дмитро Феофанович жив у с. Марківка Кублицької волості. Невідомими залишаються час, місце смерті та поховання о. Дмитра.

Наступним відомим продовжувачем священницького роду Леонтовичів став Олександр Дмитрович Леонтович (1879 р. н.), молодший брат всесвітньо відомого композитора. Олександр Леонтович закінчив Кам’янець-Подільську семінарію у 1901 р. 14 липня 1902 р. під час недільної літургії у церкві святих апостолів Петра і Павла його було висвячено у священники єпископом Подільським і Брацлавським Христофором. Під час служби, серед інших, був висвячений у диякона вихованець Кам’янець-Подільської семінарії, вчитель церковно-приходської школи с. Велика Мочулка Гайсинського повіту Олександр Леонтович, який був призначений на штатне дияконське місце у Проскурівський собор.

Долі людей, родин, як слушно зауважує директорка Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерина Висоцька, є різними. Але є люди, цілі родини, які мають своє неповторне обличчя. Такою була родина Леонтовичів. І неважливо, був це священник чи геніальний композитор. Важливо інше, що за будь-яких обставин вони залишалися вірними своїй справі та мали виключні людські якості. Проходять роки, минають десятиліття, але пам’ять про цю родину назавжди залишається у серцях тисяч українців.

За родинною традицією духовну стезю мав обрати і син о. Дмитра Феофановича Леонтовича – Микола Дмитрович Леонтович…

Сонячне світло. Небесна блакить. Далеко у далечині блакитнооке хлоп’я. Вона наздоганяє. Та це ж її син. У нього в руках кришталеві дзвоники. А навколо лунає старовинна мелодія «Щедрика». Таке видіння побачила породілля Марія Йосипівна Леонтович, з роду Ятвинських, дружина священника Дмитра Феофановича Леонтовича, напередодні уродин свого первістка. Марія народила хлопчика по дорозі додому, тому його й назвали на честь захисника мандрівників – Миколою. Мабуть, тому й усе життя його пройшло в мандрах. А ще він прийшов у цей світ у заметільну зиму, коли безкінечно падав сріблястий сніг. Сніг здавався лагідним та пухким, втім поволі крихітні сніжинки огортали білим крижаним холодом селянські оселі і дерева, небо і землю. Цей зимовий безжалісний холод увійде і в долю Миколи Леонтовича, нещадно вистуджуючи його чутливу душу. І покинути цю землю композиторові судилося також під зимовими непривітними зорями. Смерть його прийде несподівано і настигне творця у творчому злеті.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Войтович Валерій Миколайович. Міфи та легенди давньої України. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан. 2005. – 392 с.

«ЩЕДРИК» в опрацюванні Миколи Леонтовича: спроба полівекторного аналізу (до 100-річчя українського шедевру).

https://dt.ua/ART/leontovich-vidkritiy-arhiv-271009_.html

Остинато – прийом, заснований на багаторазовому повторенні в музичному творі будь-якої мелодичної або ритмічної фігури, гармонійного обороту, окремого звуку. Разом із вільним розвитком в інших голосах, виконує важливу формотворчу роль.