Юлія Коляда - Микола Леонтович

«Концерт відбувся у міському театрі, колишньому приміщенні лісового складу. Зібралося багато жителів міста, які бажали послухати чарівні пісні улюбленого композитора. Ведучий концерту учень Дмитро Гончарук дзвінко оголосив: «Микола Дмитрович Леонтович. «Щедрик». Диригує автор!» У залі вибухнули оплески, які з появою композитора перейшли в овацію».

У січні 1919 р. за вказівкою Головного Отамана Симона Петлюри постало питання організації хорового колективу для відправки в закордонне відрядження до Франції, щоб посилити українську дипломатичну місію на Паризьких мирних переговорах. Музичний відділ при Міністерстві мистецтв та національної культури, який очолював Кирило Стеценко, а поряд із ним працювали і Микола Леонтович, і Олександр Кошиць, – останній, до речі, був головою етнографічної секції – ініціювали створення Української республіканської капели, з творчими гастролями якої розпочався тріумф світової слави найкращого твору Миколи Леонтовича. Під час виборів диригента цієї капели Микола Леонтович разом із Кирилом Стеценком зняли свої кандидатури на користь Олександра Кошиця.

У січні – квітні 1919 р. Українська республіканська капела виступала на Поділлі, Станіславщині, Закарпатті, де остаточно сформувала колектив та творчий репертуар, і у складі 81 особи в травні прибула до Праги. Саме в цьому місті українська пісня не лише привернула увагу європейської спільноти до нашої самобутньої культури, а й заявила про цілий народ, що прагнув до ідентичності та визнання за ним права на власну самостійну державу. Перша травнева репетиція українського хору в Празі у «Народньому Дівадлі», на якій були присутні музичний бомонд, критики, газетярі, викликала справжній фурор. Як зазначав один із адміністраторів капели, Олександр Пеленський: «Це був великий день для нашої справи, бо в цей день, історичний для українського народу, українська пісня здавала іспит своєї зрілості, а празький музичний Олімп визнав нашу музику як високу культурну цінність». Перша музична критика була не на концерт, а на генеральну репетицію, і починалася вона пророчими словами Цезаря «Veni, vidi, vici» в чеському часопису Venkov. Українцям кричали: «Слава!» та відзначали, що «виконання найліпше, яке ми коли-небудь чули».

Гастролі в Чехословаччині тривали понад два з половиною місяці. Заклавши тривкі підвалини тріумфу в сусідній слов’янській державі, Українська республіканська капела під орудою диригента-чарівника О. Кошиця вирушила у світове турне. Концерти проходили в Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Німеччині, Польщі, Іспанії та інших країнах, деколи по кілька разів, – і скрізь шалений успіх, овації, слава.

Легендарна капела презентувала старій Європі унікальну, самобутню українську культуру через пісню. «Капела Кошиця сприяє успіху української справи за кордоном набагато більше, ніж українські дипломати», – відзначала газета «Киевская жизнь». Але поразка Української революції негативно позначилася на хоровому товаристві українців. Фактично, призупинилося фінансування, влітку 1920 р. у капелі стався розкол: частина співаків на чолі з О. Приходьком залишила колектив і створила нову хорову одиницю, а капеляни під орудою О. Кошиця почали називатися – Український національний хор (у пресі інколи писали – «Український республіканський хор»). «У Берліні відспівала (капела) свою останню «лебедину пісню» і розділилася на дві нерівні частини, і пішли кожна іншим шляхом, яко урядова установа перестала існувати у Варшаві зимою 1921 року» – зауважував з цього приводу Олександр Пеленський. Незважаючи на розкол, у програмах обох колективів збереглися твори композитора Леонтовича. Восени 1921 р. новостворений колектив виступав у Німеччині, Іспанії, зокрема 21 та 23 листопада – у Мадридському театрі Comedia. Під час співів українців були присутні іспанська королева Вікторія Євгенія та декілька баварських принців і принцес. Україномовна американська газета «Свобода» на своїх шпальтах писала: «В розмові з представниками хору королева висловилась, що в Англії чула багато гарних висловлювань про український хор і вона поставила собі за ціль його почути… хор справив на неї велике враження. Як у провінції, так і в столиці хор мав надзвичайний успіх. Публіка раз у раз домагалась повторення «Щедрик-Щедрик» Леонтовича…» Далі хористи мандрували, співаючи в містах Алжиру та Тунісу. Через рік частина співаків знову повернулася до капели під орудою О. Кошиця.