Юлія Коляда - Микола Леонтович

Вшанування місяця нашими предками відоме з IV тисячоліття до н. е. Стародавні волхви ворожили за виглядом поверхні Місяця та зміною його фаз. Пізніша назва божества Місяць – Василля перетворилася у чоловіче ім’я Василь [1] Войтович Валерій Миколайович. Міфи та легенди давньої України. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан. 2005. – 392 с. .

У християнській традиції свято приурочене пам’яті преподобної Меланії Римлянки, що жила в Римі в IV–V століттях. Меланія була донькою римського сенатора, якій у спадок дісталося багатство батька. Меланія вирішила присвятити своє життя слідування вченню Христа. Її статок витрачався на місіонерську діяльність, створення громад і монастирів. Разом із чоловіком вона поширювала Слово Боже серед різних народів. День її смерті (13 січня, тобто 31 грудня за церковним календарем) став пам’ятною датою в православній традиції. Згодом релігійні обряди змішалася з язичницькими, що дійшли до наших днів.

Назву Василів вечір свято отримало на честь пам’яті про Святого Василя Великого, одного з великих каппадокійців (видатних діячів, чия інтерпретація вчення користується авторитетом), якого церква вшановує 14 січня (1 січня за старим стилем). Відповідно до української новорічної традиції, вечір з 13 на 14 січня називають Щедрим, тому що до нього готують щедрий святковий новорічний стіл. Господиня, лише «мине з полудня», починає готуватися до «щедрої вечері». У неї все чистенько побілено, підведена піч, приготовлено чисту білизну для всієї родини. Вона напекла вже книшів, калачів, книшиків і паляниць, вдруге протягом зимових свят приготувала кутю, але уже скоромну. Сьогодні буде справді щедра вечеря – різноманітна й смачна. Здебільшого готують м’ясне та мучне: печеню, ковбаси, млинці, вареники тощо. Млинці мають бути обов’язково: щоб сонечко землю припікало, як вогонь млинці, і щоб навесні й улітку все так росло, як тісто на дріжджах.

На Щедрий вечір батько ховається від дітей за пирогами і книшами – символом щедрості, багатства. «А де наш тато?» – питають діти. «А хіба ви мене не бачите?», – відповідає батько із-за купи пирогів. «Ні, не бачимо, тату!» – «Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили! Щоб у достатках і спокої інших свят дочекати». Діти цього вечора ходять попід вікнами сусідів і щедрують, за що їм дають гроші або щось їстівне. При цьому хлопці маскуються – хто ведмедем, хто бабою, хто як придумає. Обов’язково хтось має бути переодягнений жінкою – «Меланкою». Щедрик – це щедрівник або й сам Щедрий вечір.

Щедрий вечір – свято місячної зоряної ночі, з якої зродився золотопромінний світ.

«…якщо поглянути на Леонтовичевого «Щедрика» в графічних орнаментальних образах: Диво – його поспівки перевтілилися в абриси ніжної квітки, що зростала вертикально вгору. У ній яскраво виокремилися 6 елементів: 1) споконвічне «зерно» в прямому виді, де 68 повторів (включно з виокремленим останнім) – 68 «пелюсток»; 1-а) рефлексія «зерна» – верхньотерцієвий підголосок (S: «В тебе товар весь хороший…»); 2) лінеарне «стебло» – спочатку низхідний рух в альтів («Стала собі»), а далі – в альтів і тенорів («щебетати»); 3) листячко із «зубчиками» – акцентами («В тебе товар весь хороший…»); 4) хвилясті «трави-ковилі» (S: «В тебе жінка чорноброва»); 5) ґрунт – бурдон (Basо: «В тебе товар весь хороший»); 6) бутон-пуп’янок (дует coda: «ластівочка»). Можна збагатити малюнок квітки напластуванням усіх 67-ми мотивів-пелюсток (бо остання 68-а – coda). Суттєвий феномен – універсальні закони людського мислення виявилися спільними як для музичного інтонування, так і для графічного малюнку. Вони оформилися в одвічний символ-орнамент «Квітки життя» з бутоном-пуп’янком – паростком у майбуття, який так люблять вишивати на рушниках наші майстрині, або ж вимальовують художники з Петриківки чи на кераміці гончарі, на дерев’яних виробах різблярі» ( В. Кузик ) [2] «ЩЕДРИК» в опрацюванні Миколи Леонтовича: спроба полівекторного аналізу (до 100-річчя українського шедевру). .