Юлія Коляда - Катерина Білокур

Квіти Катерина Білокур любила понад усе. До цього ще ніхто з художників з таким зачаруванням, так оригінально й натхненно, так поетично, багатогранно і водночас так просто, не зображував квітів. Вона створила втаємничений, поетичний, щедрий і болісно-прекрасний Світ – Сад Катерини Білокур. У ньому вічним життям живуть химерні, хоч і писані з натури, але такі персоніфіковані, такі своєрідні, декоративні і живописні водночас квіти: пишні, скромні і маленькі, яскраві, барвисті, ніжні, засоромлені, багряні і ніжно-рожеві, помаранчеві і жовті, блакитні і білі, з тендітними, напівпрозорими пелюстками, витончені, делікатні, наче легкі, вишукані паперові витинанки. Троянди і жоржини, маки і соняшники, кручені паничі і марунки, волошки, бузок, півники, прості сільські помаранчеві лілії, дуже українські чорнобривці і рожі, квітучі і стиглі китиці калини, навіть жовтенькі кульбаби, нагідки, настурції, якесь дивовижне «зілля», а ще… Колоски пшениці, яблука, бурячки, кукурудза, морква, виноград, картопелька – усі плоди щедрої і такої часом нещасливої української землі…

«Може, ви незадоволені моєю працею, що я малюю лише квіти? Так як же їх не малювати, як вони ж такі красиві? Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: ось як цю закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин, та одна від другої чудовіші, та одна від другої красивіші, та все ж і квіти… Та й як же їх не малювати, як вони ж такі красиві! А як прийде весна, та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой Боже мій! Як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша, та начебто аж посхиляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?» То я все на світі забуду, та й знову малюю квіти. Ой, не гнівайтесь на мене, мої близькі і далекі друзі, що я малюю квіти, бо із квітів картини красиві», – писала Катерина Білокур [2] Катерина Білокур. Альбом. – К.: Мистецтво, 1972. –71 с. .

У живописних видіннях Катерини Білокур, зазначає О. Нестеркова, подано ідеальну Україну, подано ніби поза часом, поза історичними колізіями. У її картинах, відмічає А. Гоцалюк, є і сади, сповнені квітами, і огорожа – закрайок тину, що іноді майже потопає в хвилях рослин. Огорожа не стільки огорожує, скільки позначає сад як такий, тобто природу «свійську»; ще одна її функція – позначати «землю», ґрунт під ногами, бо ми в своїй уяві могли б втратити орієнтири, підхоплені хвилями розбурханих квітів, в такому разі картини могли б видаватися по-справжньому ірреальними.

Задум художниці значно тонший: зображення ніби балансує на межі реальності та ірреальності, дійсності і сну. Сад, перелившись через огорожу, стає гаєм, чи, взагалі не маючи її, – лукою, як в «Польових квітах».

На часи життя Катерини Білокур квітка була вже усталеним елементом орнаментики народного мистецтва. Для народного мистецтва «квіткова» тема здавна є органічною – на рушниках, килимах, кераміці, в розпису саме квітка є той елемент, який моделює зображення.

Ми вже побачили, що квітка – найпоширеніший елемент народного мистецтва: малюнка, вишивки, пісні. Не дивно, слушно вказує О. Нестеркова, що вони – художниця і квітка – обрали одна одну для вираження того найскладнішого світу, який існував і розквітав в непересічній фантазії малярки, сягнувши корінням глибини української душі.

Вибір квітки як лейтмотиву творчості, головної героїні своїх картин мисткиня зробила, як зараз стає зрозумілим, на генетичному рівні. Донька України, Катерина Білокур вразила найвибагливіших знавців та поцінувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх квіткових полотен. Вона мовби розповідала світові, який талановитий її народ, як глибоко розвинуте в ньому естетичне почуття, яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного в житті.

Україна здавна славиться чуттєвими барвами народного мистецтва. Дівоче вбрання і козацька люлька, інкрустований топірець гуцула і різьблена спинка саней, бабусина розмальована скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайна віконна лиштва – будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала мистецьким утвором.

І водночас з’являвся народний живопис, народжувалася пісня, бриніла українська арфа – бандура. Пересічний українець, підсвідомо оточуючи себе красою, художньо прикрашав життя, наповнюючи глибинним, нестримним бажанням творити.

«До кінця її днів малярство, мистецтво так і залишилося для неї з епітетом: святе. Проста українська жінка усвідомила його як своє Високе Покликання… І на Вселенському небесному полотні її зоря пульсує квіткою. Можливо, гінкою мальвою, соромливим чорнобривцем, а може повновидою півонією, цнотливою ружею, синьооким барвінком, а чи пломінким майором. Але запевне тією, що має чіпке богданівське коріння – і саме такою, якою увічнив пензель її Генія» [3] В. Ясеновський . Планета Білокур. Режим доступу: http://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/planeta-bilokur/ .