Юлія Коляда - Катерина Білокур

Безсмертник у віночку – символ здоров’я, він лікує багато хвороб, хоча на вигляд дуже скромний. Але кожна квіточка, якою б тендітною вона б не була, потрібна людям.

Культура українського народу незвичайна та унікальна. До нашого часу зберіглося багато свят, звичаїв, обрядів, і майже в кожному почесне місце займають квіти. Наприклад, існують такі звичаї: класти у першу купіль різні духмяні квіти. У купіль хлопчика клали любисток, щоб довго жив; чорнобривець, щоб був чорнобривим, у купіль дівчинки клали ромашку, щоб рум’яною була, калину, щоб красивою була, любисток, щоб люб’язною була.

Існує повір’я, що любисток – це зілля, яким можна когось причарувати. Через це в народі називають його любчик, люби мене, приворотне зілля. Справді, якщо розтерти листочок цієї рослини, відразу навкруги розіллються пряні пахощі.

Найпочесніше місце в українській хаті завжди відводилось освяченим рослинам. В українського народу є три свята: Трійця, Івана Купала, Маковія, на які святять саме квіти. На Маковія (День семи святих мучеників Маковеїв) в церкві святили мак. Яскрава краса маків здавна привертала увагу людей. Навесні його розсівали по городах, а сухі квіти дівчата вплітали до своїх кіс, щоб зміцнити волосся. Якщо в дитини безсоння, то посвячені макові головки клали їй під подушку. У народі співають: «Нема цвіту кращого від маківочки, Нема роду милішого від матіночки». Недаремно ця палка квітка є символом дівочої вроди. Парубки ж чіпляли маки у петличку, багряний колір квітки символізував щирі й чисті почуття.

На Трійцю селяни вбирали хату снопиками лепехи, прикрашали образи пучечками пахучих васильків, м’яти, материнки. Під час весняних обрядових дійств молодь виконувала хороводні та ігрові пісні, шанобливо звертаючись до квітів і уславлюючи їхню красу.

Деяким рослинам наші предки приписували особливе, магічне значення. Могутнім оберегом вважалась квітка тирличу, яка, за народними віруваннями, відганяла нечисту силу. Часник боронив людину від чарів і всякого лиха, його вплітали дівчатам у коси, а хлопчикам зав’язували у сорочечки.

Символічне значення мали й інші рослини: м’ята, ряст, васильки, папороть. Коли з’являлася перша зелень і зацвітав ряст, всі поспішали до лісу, щоб потоптати цю рослину. При цьому примовляли: «Топчу, топчу ряст, ряст. / Бог здоров’я дасть, дасть. / Дай, Боже, діждати, / Щоб на той рік топтати». Вважалося, якщо людина «доторкнеться» до живої природи, вона набереться сил і здоров’я.

Проліски – провісники тепла – символ сподівань на краще майбутнє, у народі їх називають квітами надії. Український фольклор про травневі квіти конвалії каже, що ці квіточки подібні до перлин. Запрошуючи дівчину до танцю, хлопець дарував їй букет конвалій. Обмін букетиками навіть означав згоду на одруження. Якщо ж дівчина була не згодна, вона кидала букетик на землю.

Про васильки є в народі така оповідь. Був собі колись молодий і гарний хлопець. На Зелені свята заманила його русалка в поле, залоскотала і перетворила на синю квітку. Відтоді й ростуть у полі ті гарні, трохи сумні квіточки. А звуть їх ім’ям хлопця – васильками. Васильки – дуже запашні квіти, раніше їх клали за ікони, прикрашали ними хрести у церквах. Васильки – символ святості, привітності, чемності.

Особливо привертають до себе увагу світло-сині зорі квітів цикорію. Це Петрів батіг. Його довге стебло майже безлисте, і якщо ним змахнути – то воно свистить, як справжній батіг. У народі назву цієї квітки пов’язували з ім’ям апостола Петра – учня Ісуса Христа. Цього святого вважали покровителем полів. Народ вірив, що апостол Петро, йдучи межею, хльоскає стеблинкою цикорію, як батіжком. А комахи, що сидять на колоссі, злітають від того звуку догори і не сміють шкодити хлібам.

З давніх-давен шанують на Україні синьоокий барвінок – вічнозелений смарагд, що в’ється навіть під крижаним снігом, тому і є він символом вічного життя, міцного кохання, щасливого шлюбу. Ця квіточка часто царює у весільних обрядах. Барвінок також є символом краси, здавна вважалося, що рослина дарує дівчині вроду.

Одна з легенд розповідає, що колись чужоземець побачив українську дівчину й палко в неї закохався. Навіть ставши перед Богом по смерті, попросив Творця пустити до коханої ще раз. І той повернув його на землю квіткою барвінку, який вився всюди, де ступала нога милої, а по смерті – виріс на її могилі. А називається барвінок хрещатим від слова «хрест», бо його стебла перехрещуються одне з одним. Листки зелененькі, продовгуваті й вічнозелені, квіти блакитні, ніби зірки. Ця квітка є чоловічим символом, образом хлопця – барвінок то вродливий, статний парубок: