Stefan Zweig - Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой

Ось один приклад із сотень: епізод на самому початку другого тому, коли Казанова в найважливіших справах з екстреною поштою їде в Неаполь. По дорозі, у готелі, він бачить у сусідній кімнаті, у чужому ліжку угорського капітана, красиву жінку, – ні, ще безглуздіше! адже він поки навіть не знає, красива вона, бо він не міг розглянути прихованої під ковдрою жінки. Він чув лише молодий сміх, сміх жінки, і в нього вже роздуваються ніздрі. Він нічого не знає про неї, не знає, спокуслива вона, красива чи потворна, молода чи стара, захоче його чи відштовхне, вільна вона чи заміжня, і все ж він кидає всі плани разом із валізою під стіл, велить розпрягти вже готових коней і залишається в Пармі, бо цьому спраглому азарту гравцеві достатньо такої крихітної й невизначеної можливості авантюри, щоб втратити розум. Здавалось би, у цьому немає жодного сенсу, але така вже його природа, так «мудро» чинить Казанова завжди й у всіх випадках. Заради однієї години з невідомою жінкою він готовий вдень і вночі, вранці й ввечері на будь-яку дурість. Коли він охоплений жагою, коли хоче перемогти, його не лякають ніяка ціна, ніякі перешкоди. Щоб зустрітися знову з жінкою – якоюсь німецькою бюргершою, – не надто, мабуть, і потрібною йому, навіть не знаючи, чи може вона його ощасливити, він у Кельні нахабно йде без запрошення в чуже суспільство, впевнений, що його не хочуть там бачити, і мусить, скрегочучи зубами, вислухати мораль господаря й глузування присутніх; але хіба розпалений жеребець відчуває удари батога? Казанова охоче проведе всю ніч голодний і змерзлий в холодному погребі з пацюками й комахами, якщо на зорі з’явиться можливість хоча б і не надто зручного любовного побачення; він десятки разів ризикує зазнати ударів шаблі, пістолетних пострілів, образ, вимагання, хвороб, приниження – і до того ж не через Анадіомена [37] Анадіомена – одне з прізвиськ Афродіти, що означає «з’явилася на поверхні моря». , не через справді кохану, усіма фібрами душі й всією сукупністю почуттів бажану жінку, а через дружину будь-кого, через кожну легкодоступну жінку тільки тому, що вона жінка, екземпляр іншої, протилежної статі. Кожен звідник, кожен сутенер може найкращим чином обібрати всесвітньо відомого спокусника, кожен тямущий чоловік або послужливий брат може його втягнути в брудні справи, як тільки розбуджена його чуттєвість. Але коли ж вона дрімає? Хіба буває колись цілком задоволена еротична спрага Казанови? Semper novarum rerum cupidus , він завжди жадає нового трофею, – його жадання безперервно прагнуть назустріч невідомому. Місто без пригод для нього не місто, світ без жінок – не світ; так само, як у кисні, сні й русі, це чоловіче тіло постійно потребує ніжності нічної страви, це ті почуття – у миготливій напрузі авантюри. Місяць, тиждень, навряд чи навіть один день, ніде й ніколи не може він добре відчувати себе без жінок. У словнику Казанови слово «утримання» означає тупість і нудьгу.

Не дивно, що при такому ґрунтовному апетиті й невтомному споживанні якість жінок не завжди на висоті. Коли чуттєвість володіє таким верблюжим шлунком, доводиться бути не вишуканим гастрономом, а звичайним ненажерою. Отже, бути коханою Казанови саме по собі ще не є особливою відзнакою, бо не треба бути ні Єленою, ні цнотливою незайманкою, ні особливо розумною, вихованою чи спокусливою, щоб цей знатний пан прихильно подивився на неї; для захоплення йому достатньо того, що це жінка, тіло, vagina , полярна стать, створена природою, щоб задовольняти його чуттєвість. Краса, розум, ніжність, звичайно, приємні доданки, але які це сміховинні дрібниці в порівнянні з єдиним вирішальним фактором – з чистою жіночністю; бо тільки цієї жіночності, вічно нової, вічно іншої у всіх її формах і різновидах, жадає Казанова. Тому краще зовсім залишити романтичні й естетичні уявлення про це великому мисливському парку; як завжди буває у професійного й внаслідок цього нерозбірливого сластолюбця, колекція Казанови відрізняється строкатістю зовсім нерівноцінною й не бозна-якою галерею красунь. Деякі образи – ніжні, милі напівдорослі, дівочі хотілося б бачити намальованими його земляками – художниками Гвідо Рені й Рафаелем, деякі – написаними Рубенсом або накиданими ніжними фарбами на шовкових віялах рукою Буше, але поруч із ними – образи англійських вуличних повій, зухвалі фізіономії яких міг би відтворити лише жорстокий олівець Хогарта, розпусні старі відьми, які зацікавили б скаженого Гою, особи заражених дівок у стилі Тулуз-Лотрека, селянки й наймички – відповідні сюжети для міцного Брейгеля, – дика строката суміш краси й бруду, розуму та вульгарності, справжній ярмарок нестримного, нерозбірливого випадку. Бо цей Пан-еротик володіє в хтивості грубими смаковими нервами, і радіус його прагнень тягнеться загрозливо далеко в бік дивацтв і збочень. Постійна любовна жага не знає пристрасті; вона хапає все, що зустрічається на шляху, вона вудить у всіх струмках і річках, прозорих і каламутних, дозволених і заборонених. Ця безмежна, всеосяжна еротика не знає ні морального, ні естетичного утримання, ні віку, ні низів, ні верхів, ні передчасного, ні запізнілого. Пригоди Казанови простягаються від дівчат, вік яких у нашу регламентовану епоху привів би його до серйозних непорозумінь з прокурором, до моторошного скелета, до сімдесятирічної руїни, герцогині фон Урфе, – до цієї найстрашнішої любовної години, в якій ніхто б не наважився безсоромно зізнатися в залишених потомству мемуарах. По всіх країнах, по всіх класах мчить ця далеко не класична Вальпургієва ніч; найніжніші, найчистіші образи, у вогні трепету першого сорому, знатні жінки, закутані в мережива, в усій красі своїх коштовностей подають у хороводі руку покидькам публічних будинків, чудовиськам матроських шинків; цинічна горбата, зрадлива кривоніжка, порочні діти, хтиві старі наступають одна одній на ноги в цьому танці відьом. Тітка поступається теплим ще ліжком племінниці, мати – дочці, звідники підсовують йому в будинок своїх дітей, послужливі чоловіки надають вічно голодному чоловікові своїх дружин, солдатські дівки змінюють знатних дам для швидких насолод тієї ж ночі, – мабуть, вже треба, нарешті, відучитися від звички мимоволі ілюструвати любовні пригоди Казанови в стилі галантних гравюр вісімнадцятого століття й граціозних, апетитних еротичних дрібничок, треба, нарешті, мати мужність визнати нерозбірливу еротику з усіма її яскравими контрастами, у дійсному реалізмі цієї чоловічої чуттєвості. Таке невтомне, ні з чим не порівнюване libido [38] Статевий потяг ( лат .). – Пер . , як у Казанови, перемагає всі перешкоди й нічого не пропускає; жахливе приваблює його не менше звичайного, немає аномалії, яка б його не порушувала, немає абсурду, який би його протверезив. Вошиве ліжко, брудна білизна, сумнівні запахи, знайомство з сутенерами, присутність таємних або явних глядачів, грубі вимагання та звичайні хвороби, все це – непомітні дрібниці для божественного бика, який мріє, як другий Юпітер, обійняти Європу – весь світ жінок у всіх його формах і змінах, кожну талію, кожен скелет, – у своїх гідних Пана, майже маніакальних насолодах він прихильний і до фантастичного, і до природного. Але ось що характерне для мужності цієї еротики: як би безперервно й бурхливо не набігала хвиля крові, ніколи не виходить вона за межі природного потягу. Інстинкт Казанови твердо дотримується меж статі; відраза заволодіває ним при дотику до кастратів, палицею відганяє він хтивих хлопчиків: всі його збочення з надзвичайною постійністю тримаються в межах світу жінок – єдиною й необхідною для нього сферою. Але тут його палкість не знає ні кордонів, ні утримання, ні перерви; без розбору, без числа й без зупинок сяє це бажання назустріч будь-кому, з тієї ж жадібною, п’янкою силою при появі кожної нової жінки чоловічою силою грецького фавна. І саме ця гідна Пана п’янка сила й природність його прагнень дає Казанові нечувану, майже непереможну владу над жінками. Раптово пробудженим інстинктом киплячої крові вони чують у ньому людину-звіра, що горить, палає, що летить їм назустріч, і вони підкоряються йому, бо він цілком підпорядкований їм, вони віддаються йому, бо він весь віддається їм, але не одній, а їм – всім жінкам, його протилежності, іншому полюсу. Інтуїція статі вказує їм, що це той, для якого ми найважливіші, несхожий на інших, втомлених від справ і обов’язків, ледачих і одружених, квапливих, які вічно поспішають, лише мимохідь доглядають за ними; цей прагне до нас з необробленою бурхливою силою всього свого єства, цей не скупий, а щедрий, цей не замислюється або не розбирає. І справді, він віддається весь: останньою краплею насолоди свого тіла, останнім дукатом зі своєї кишені він, не роздумуючи, готовий пожертвувати заради кожної з них лише тому, що вона жінка і в цю мить тамує спрагу. Бо бачити жінку щасливою, приємно враженою, захопленою, усміхненою й закоханою – для Казанови вища точка насолоди. Він нагороджує кожну коханку щедрими дарами, лестить розкішшю й легковажністю її марнославству, він любить багато наобіцяти, огорнути мереживами, перш ніж оголити, вразити небаченими коштовностями, сп’янити бурею марнотратства й палким вогнем пристрасті, – і справді, це Бог, Юпітер, який разом зі спекою крові проливає на кохану й золотий дощ. І знову, уподібнюючись Юпітеру, він зникає в хмарах: «Я шалено любив жінок, але завжди вважав за краще їхню свободу», – від цього не блякне, а навпаки – яскравіше сяє його ореол, бо саме завдяки його грозовим появам і зникненням жінки зберігають в пам’яті єдине й виняткове, ні з чим не порівнянне сп’яніння й захоплення, безумство захоплення, неповторність чудової пригоди, що не перетворилися, як з іншими, у тверезу звичку й банальне співжиття. Кожна жінка інстинктивно відчуває, що чоловік такого штибу немислимий в ролі чоловіка або вірного залицяльника; в її крові зберігається пам’ять про нього як про коханця, про бога однієї ночі. Хоч він залишає всіх, проте жодна з них не хоче, щоб він був іншим. Тому Казанові потрібно бути тільки тим, ким він є, – чесним у віроломстві своєї пристрасті, – і він опанує кожну. Людина, подібна до нього, не мусить представлятися, не мусить здаватися піднесеною, не мусить вигадувати ліричних і хитрих способів спокуси: Казанова мусить лише надати можливість діяти своїй щирій пристрасті, і вона постоїть за нього. Боязкі юнаки даремно будуть перегортати його шістнадцятитомне Ars amandi [39] Мистецтво любові ( лат . Ars amandi). – Пер . , щоб вивідати в майстра таємницю його перемог; мистецтву спокуси так само не можна навчитися з книжок, як мало вивчити поетику, щоб писати поеми. У цього майстра нічому не навчишся, нічого не вивудиш, бо не існує особливого секрету Казанови, особливої техніки завоювання й приручення. Вся його таємниця – в чесності прагнень, у стихійному прояві пристрасної натури.