Роберт Лейсі - Корона. Книга 1 - Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви (1947–1955)

Питання про тевтонське походження та зв’язки королівської родини стояло на порядку денному з початку війни, коли батько Дікі Маунтбеттена, принц Луї Баттенберзький, підпав під переслідування Адміралтейства у розпал «полювання» на відьом проти всього німецького. Проте нашестя в лондонське небо бойових літаків Гота спричинило серйознішу проблему, і Стемфордхам обговорив її з членом аналітичного центру «Неспокій у країні», колишнім прем’єр-міністром лордом Роузбері.

У листі від 15 травня Стемфордхам запропонував прізвище, яким могла б користуватися вся королівська сім’я, зокрема Баттенберги та Текі – «Тюдор-Стюарт». Роузберрі висловився за «Фіцрой», і впродовж наступних тижнів були проаналізовані також варіанти «Плантаганет», «Йорк», «Ланкастер» і навіть «Інгланд». Після обговорень Теки (сім’я королеви Марії) і Баттенберги вирішили піти своїм шляхом: Баттенберги стали Маунтбеттенами, а Теки – Кембриджами, залишивши Стемфордхему дилему щодо Саксен-Кобург-Гота.

Як розповідав приватний секретар, одного разу, обмірковуючи всі варіанти, він дивився у вікно на знамениту Круглу вежу й саме тоді йому спало на думку прізвище «Віндзор». Клацнуло щось. «Ти розумієш, – привітав його Роузбері, – що тільки-но охрестив династію!» Це був надзвичайний стрибок уяви. Одне лише слово «Віндзор» викликало доброзичливу твердість кам’яної Круглої вежі, що височіла на кургані, насипаному біля Темзи Вільгельмом Завойовником. Жодна монархія в історії раніше не робила цього. Прибульці та узурпатори взяли собі старі імена. Однак для давнього клану, який спокійно зіставляв себе з новою ідентичністю, вирваною з повітря, стали актуальними жорстокі реалії – плюс певна міра страху.

Сімнадцятого липня Таємна рада оголосила про зміни, а також про відмову королівської родини від усіх «німецьких ступенів, титулів, санів, звань, відзнак та прізвищ». Була створена нова династія, щоб задовольнити громадськість. Указ не дав пояснень щодо нового «винаходу», але причина була очевидна. Вона ж стане керівним принципом нового Віндзорського дому – виживання будь-якою ціною. У Німеччині кайзер завважив, що з нетерпінням чекає наступної вистави під назвою «Веселі дружини Саксен-Кобург-Готів».

Георг V, королева Марія та їхні радники з центру «Неспокій у країні» зважали на зміни, спричинені масовою індустріалізацією. Усі феодальні монархії Німеччини, Австрії та Росії з їх морганатичними шлюбами та класовими бар’єрами розглядали себе як вершину соціальної піраміди, в якій монархія стояла на плечах знаті, нижче якої розміщувалися середні класи, а ще нижче – прості люди. Ієрархія мала значення.

Це був аналіз Стемфордхема, а інстинкт підказував королю й королеві, що ієрархія застаріла. Насправді вони мали таке саме бачення, як і Карл Маркс – влада в сучасному світі перебуває в основі фундаменту піраміди разом з людьми.

«Ми утримуватимемо короля?», – запитав лівий активіст у соціалістичному літньому таборі в 1913 році. «Звичайно, ми й утримуємо», – така була відповідь, що демонструвала хитку логіку, на яку здатні як соціалісти, так і монархісти. «В Англії король робить те, що хочуть люди. Він буде королем-соціалістом». Ще рішучішою була відповідь на конференції Лейбористської партії через кілька років після війни, в 1923-му, де було озвучено результати голосування за пропозицію: «Королівська сім’я більше не потрібна як частина британської конституції». Триста вісімдесят шість тисяч голосів підтримали це подання; 3 694 000 проголосували проти.

Загальна прихильність до монархії спостерігалася по всій Британії впродовж 1920–1930-х, її трохи похитнули труднощі Великої депресії, а 6 травня 1935 року 25-річчя перебування Георга V на троні святкувала вся країна. Вражаюча панорамна картина пензля Френка Солсбері зобразила королівську родину, яка заходила до собору Святого Павла для служби подяки, й представила серію портретів Королівського дому Віндзора, на якій на той момент були зображені маленькі принцеси Єлизавета та Маргарет Роуз. Наприкінці того ж дня дівчат вивели на балкон Букінгемського палацу для першого досвіду спілкування з натовпом, коли тисячі людей аплодували й вигукували здравиці. Так було щовечора до кінця наступного тижня. «Я й гадки не мав, що вони таке відчувають до мене, – заявив 69-річний король. – Мабуть, і справді дуже подобаюся їм таким як я є».