Роберт Лейсі - Корона. Книга 1 - Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви (1947–1955)

Зазвичай передбачається, що наступник королеви Єлизавети II, охрещений Чарльзом Філіпом Артуром Джорджем, з часом буде проголошений Його Величністю королем Карлом III. Проте він може віддати належне своєму дідусеві (і своєму прадідусеві), прийнявши царське ім’я короля Георга VII – а Філіп і Артур – два інших вельми вірогідні варіанти.

Монарше (прикметник, від латинського «regnum» – королівство, монархія або царство)

ім’я суверена, правителя або короля – ім’я, що призначається у рік сходження на престол суверена.

Таке ім’я присуджується правителю (або папі) разом із номером – зазвичай римськими цифрами (наприклад, «Георг VI», а не «Георг 6»).

Покидаючи Сагана Лодж, Кенія, 6 лютого 1952 року, щоб повернутися до Лондона, нова королева Єлизавета II попросила не робити фотографій. «Я відчув смуток, коли вона подякувала за це, піднявши руку, а ми мовчки стояли, поклавши камери на землю», – згадував один із фотографів

Коли 10 лютого 1840 року британська королева Вікторія вийшла заміж за принца Альберта Саксен-Кобург-Готського, прізвище «Саксен-Кобург-Готський» було замінене на «Ганноверська» – на честь британської королівської родини. Зміна прізвища відбулася автоматично. Наслідком цього стало те, що британська королева та її майбутні діти могли з гордістю носити прізвище чоловіка, якого вона кохала – і в 1947 році Філіп Маунтбеттен припускав, що те саме відбудеться, коли він та Єлизавета Віндзор одружаться.

Лорд-канцлер того часу, лорд Джовітт, погодився. Він вивчив прокламацію, яка змінила ім’я королівської родини на прізвище «Віндзор» у 1917 році, та заявив, що воно стосується лише спадкоємців чоловічої статі. У документі не згадувалося про нащадків-жінок, тож за зразком, встановленим королевою Вікторією, принцеса та її нащадки тепер повинні взяти ім’я свого чоловіка. Упродовж п’яти років правління Георга VI молоду пару та їхніх дітей називали «Маунтбеттени», а колишня Єлизавета Віндзор була щасливою й пишалася тим, що її називали Єлизавета Маунтбеттен. Так було й після того, як принцеса стала наступником свого батька в лютому 1952 року.

Як співзасновники Віндзорського дому король Георг V та королева Марія (праворуч) створили новий королівський бренд, з яким інші бренди прагнули асоціюватися – і до кінця свого життя королева Марія боролася за захист винайденої ідентичності, що було рятуванням Корони під час небезпеки

Не завжди згадують про те, що королева Єлизавета II зійшла на трон як Єлизавета Маунтбеттен і була такою впродовж восьми тижнів. Та однієї ночі за вечерею в Бродленді лорд Луїс Маунтбеттен почав вихвалятися, що нині запанував «Дім Маунтбеттенів». Як показано в третьому епізоді «Корони», ці хвастощі викликали бурхливу реакцію королеви Марії та Вінстона Черчилля. Коли вони вичерпали свої аргументи, панівного «Дому Маунтбеттенів» уже не було, а королева Єлизавета II знову стала Єлизаветою Віндзор, причому старе ім’я виявилося могутнішим, ніж очікувалося. «Віндзор» – це не просто пересічне сімейне прізвище чи титул: це спеціальна ідентичність, своєрідний бренд, який був створений історією – та улюбленими бабусею та дідусем Єлизавети, королем Георгом V і королевою Марією. Остання ще була живою в 1952 році й захищала те, що вона допомагала створювати 35 років тому.

Прізвище «Віндзор» спочатку було продуктом війни – Великої війни 1914-го року, до якої Британія долучилася, коли Георг V у віці 49 років підписав офіційну декларацію 28 липня 1914 року. «Це страшна катастрофа, – зазначив король у своєму щоденнику тієї ночі, – але це не ми винні». Вони з дружиною негайно долучилися до підтримки військових. Так, король поїхав до Франції того листопада, щоб відвідати війська. «Я не можу розділити ваші труднощі, – сказав він їм, – але моє серце з вами кожну годину дня».

Тим часом королева Марія енергійно заохочувала добровільні швейні та в’язальні кампанії. Проте згодом виявила, що вона провокує безробіття – її численні партії безкоштовних шкарпеток та сорочок призвели до того, що жінок звільняли з фабрик, які виготовляли ці речі. Збентежена, вона звернулася за порадою до видатної профспілкової організаторки Марії Макартур та ще й запросила її до Букінгемського палацу, нажахавши цим придворних дам. «Королева співчуває й розуміє всю ситуацію з боку профспілок, – доповіла Макартур своїм колегам. – Я змогла донести королеві інформацію про нерівність класів та несправедливість… Ось той, хто може допомогти та допоможе !»