Роберт Лейсі - Корона. Книга 1 - Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви (1947–1955)

Імена загиблих були обрамлені прапорами, квітами та стрічками, а також фотографіями полководців та членів королівської родини. Коли того серпня королева Марія з’явилася в Хакні майже без охорони, переходячи від святині до святині, величезні натовпи зібралися, щоб підбадьорити її. Королева схилила голову та поклала квіти біля кожного з десяти «почесних вівтарів», довго розмовляючи з тими, хто був у жалобі. Чоловіки та жінки відверто плакали. Важко було уявити, щоб якась принцеса з Німеччини, Австрії чи Росії отримала б такий теплий і привітний відгук від свого народу – якби справді хтось із них наважився поговорити зі своїми підданими на вулиці.

Проте події в далекому Петербурзі змінили хід подій. «Погані новини з Росії, – зазначив Георг V у своєму щоденнику 13 березня 1917 року, – в Петрограді практично спалахнула революція». Через два дні прийшла звістка про те, що його двоюрідний брат Нікі, цар Микола II, був змушений зректися престолу: «Я в розпачі». Російська революція позначилася на монархіях по всій Європі. Упродовж 18 місяців зреклися трону ще два імператори, разом з вісьмома правлячими королями – всі жертви військової поразки – і навіть на монархіях країн-переможниць позначилися зміни: «Я помітив, як рука російської революції, – завважив полковник Ансворт, офіцер Армії порятунку з Ессексу, – торкнулася певного прошарку людей. Їхнє ставлення до короля та королівської родини змінилося. На вулицях, в поїздах і в автобусах чути розмови… Мій друг побачив у залізничному вагоні другого класу напис: «До біса короля. Ми всі королі». Залізничні вагони другого класу були еквівалентом бізнес-класу в літаках сьогодні. Отже, замислювався Ансворт, чи не можуть гасла у вагонах третього класу бути ще радикальнішими?

Серпень 1916 року. Королева Марія відвідує «вуличні святині» Хакні, народні меморіали, створені в найбідніших районах Лондона на честь місцевих жителів, загиблих на війні. Королева схиляла голову біля кожного з них і клала букетик квітів

У червні 1917 року фінансовий радник Георга V, лорд Ревелсток, звернувся до приватного секретаря короля лорда Стемфордхема із пропозицією краще інформувати першу особу країни про антимонархічні та республіканські настрої у країні. «Не вагаючись можу сказати, – з обуренням відповів той, – що нема у світі суверена, якому було б не страшно говорити правду нам, людям, які перебувають на службі безпосередньо біля нього, і хто сприймав би цю правду з такою доброю волею – і навіть вдячністю – як король Георг. Немає жодної соціалістичної газети, наклепницького пасквіля, які б не прочитали, не позначили й не показали королю, якщо вони містять будь-яку критику, дружню чи недружню, щодо Його Величності та королівської родини».

Правдивість твердження Стемфордхема доводить тека в Королівському архіві під назвою «Неспокій у країні». Там зберігаються ретельно прочитані з олівцем у руках статті в радикальних виданнях – історичний проєкт вийшов за рамки вирізок. Стемфордхем зібрав навколо себе «надійні мізки» експертів, яким можна було довіряти, і котрі, здавалося, не зважали на неспокій у країні. Частина розвідувальної мережі, частина аналітичного центру, їх обговорення та звіти також були залучені до цієї роботи.

Одна з нарад відбулася наприкінці квітня 1917 року, а головним пунктом розмови став незвичний лист, котрий прозаїк Х. Г. Уеллс надіслав до газети The Times із закликом створити «Республіканське товариство Великої Британії», покликане показати, що «наш дух теплий і цілком готовий повстати проти династичної системи, яка так давно розділяла, озлобила й марнувала дух людства». У цій вельми цитованій статті Уеллс не приховував своєї зневаги до «чужого й формального суду» Георга V, на що король відповів знаменитою фразою: «Я, можливо, не надихаю, але я буду проклятий, якщо стану людиною чужою».

Слово «чужий» особливо зрезонувало в суспільстві навесні 1917 року. До дирижаблів «Цепелін», які в 1915-му хаотично бомбили Східну Англію та Сандрингем, створюючи «Вулфертонські Сплеші», додалася значно загрозливіша зброя, і це не тільки німецькі літаки-бомбардувальники, виготовлені заводом Gothaer Waggonfabrik , який розташувався в місті Гота, що в південній частині герцогства, від якої британська правляча сім’я взяла своє ім’я. Під час першого бомбардувального рейду з Гота загинуло 95 людей у Фолкстоні та його околицях на південному узбережжі графства Кент, а червневий рейд на Лондон вбив 162 людини. Упродовж наступних 16 місяців бойові літаки з Гота здійснили загалом 22 рейди на Англію, скинувши 186 830 фунтів вибухових речовин. Але цифри були менш важливі, ніж народне невдоволення, що це страшне руйнування спричиняли ворожі літаки, які носили частину фамільного імені короля.