Роберт Лейсі - Корона. Книга 1 - Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви (1947–1955)

Готовність королеви Марії до сприйняття всього радикального було наслідком пережитих нещасть ще в юності. Її батьки, принц Франциск та принцеса Марія з Тека, стали посміховиськами вікторіанської королівської родини, буквально паріями, бо втекли за кордон від боргів – живучи «на вулиці Нестатків», як про цей період їхнього життя пізніше висловилася їхня старанна старша донька. Принцеса-підліток, яка народилася 1867 року та отримала ім’я Мей, скористалася перебуванням батьків у 1880-х роках у Флоренції, щоб додати італійську мову до англійської, французької та німецької, якими вона вже розмовляла.

1917 рік. Саксонські Кобург-Готи одягають нову британську форму. «Ви розумієте, – лорд Роузбері привітав приватного секретаря короля, який придумав це ім’я, – що ви охрестили династію!»

Коли вони повернулись до Англії, Мей розширила своє навчання, зацікавившись історією та соціальними проблемами індустріального суспільства. Набуті знання вона застосовувала на практиці, відвідуючи будинки бідняків, притулки та школи. Статна та сильна, принцеса Мей з Тека стала б ідеальною дружиною для будь-якого соціально заклопотаного європейського принца чи аристократа – якби вона не народилася з «морганатичною» кров’ю.

Морганатичний шлюб, die morganatische Ehe , був аристократичним німецьким застосунком унеможливлення передачі однією особою свого благородного статусу дружині чи чоловікові меншого рангу, так званому, морганатичному партнеру, оскільки все, що міг отримати менш шляхетний за походженням партнер, – це morgengeba , ранковий подарунок або посаг на наступний день після весілля. Це була соціальна нерівність, закріплена законом, оскільки посаг могло містити гроші, ювелірні вироби або майно, але не мало переваги чи права спадкоємства. У такий спосіб зберігалася «чистота» титулу сім’ї, однак морганатичний партнер та нащадки прирікалися на неповноцінний соціальний статус. Морганатичне «забруднення» Мей сталося від її діда, герцога, який одружився з простою графинею, тим самим позбавивши своїх нащадків шлюбів з представниками багатьох європейських королівських та знатних сімей.

Однак королева Вікторія не мала часу на такий континентальний снобізм. Вона спостерігала, як Мей розвивається, попри усі свої нещастя на «вулиці Нестатків», і вважала найсерйознішу молоду жінку, якій щойно виповнилося 25 років, ідеальним партнером для свого не надто тямучого онука Едді, старшого сина майбутнього короля Едуарда VII, а отже, й майбутнього спадкоємця на престол. Коли в січні 1892 року, напередодні його одруження з Мей, недолугий Едді готувався до самостійного життя, його сім’я відчувала більшу тривогу, ніж показувала на публіці. Адже хто краще «пасував» Мей, як не ще один спадкоємець на престол, молодший (і помітно розумніший) брат Едді – Джордж?

Цей організований нашвидкуруч шлюб – Джордж і Мей одружилися в Королівській капелі, Сент-Джеймс, 6 липня 1893 року та стали Георгом і Марією після його сходження на престол у 1910 році, створив міцний емоційний зв’язок, особливо під напругою війни, яку король сприйняв так особисто. «Дуже часто я відчуваю відчай, – писав він в одному зі щоденних листів, якими вони з дружиною обмінювались, коли військові обов’язки розлучали їх, – і якби не ти, я не знаю, що робив би». Марія відповідала тепло: «Як шкода, що ти не можеш сказати мені те, що пишеш, я була б такою щасливою».

Георг V зійшов на трон у віці сорока чотирьох років. Більшу частину своєї молодості він був морським офіцером, тому жорсткий вираз обличчя, який прийнятний на квартердеку, став частиною його стилю. Свого старшого сина Девіда він відправив на Західний фронт, а молодшого, Берті, навчатися командувати морськими військовими кораблями й водночас розгрібати вугілля, спати в гамаку у спільному кубрику, тобто виконувати всі обов’язки молодого мічмана під ім’ям «містер Джонсон», а також брати участь у битві при Ютландії влітку 1916 року.

У Лондоні королева Марія намагалася сформувати власну відповідь на жахливі наслідки війни. У Ютландії зазнали втрати 6000 британських сімей, 6000 смертей – в одному бою; 57 470 загинули в перший день битви на Соммі, 1 липня, – а це більше, ніж було вбито в Кримській та Бурській війнах разом. Того серпня на цегляних стінах терасних будинків у лондонському Іст-Енді почали з’являтися різнокольорові «вуличні святині» – народні меморіали, створені місцевими жителями на честь тих людей, які раніше жили там, а тепер втратили життя.